ЛЕКЦІЯ 2: П'ЯТИКНИЖЖЯ

ЛЕКЦІЯ 2: П'ЯТИКНИЖЖЯ

Рекомендована література:

Mark Water. The Bible made easy. Hendrickson Publisher, 1997. с.6

Эрих Ценгер. Введение в Ветхий Завет (М: ББИ им.Апостола Андрея), 2008 - 802с.

Уильям Сенфорд Ла Сор. Обзор Ветхого завета. Богомыслие

Уолтер Брюгеман. Введение в Ветхий Завет Канон и христианское воображение

І. Що таке П'ятикнижжя?

Це слово відповідає грецькому pentateuchos ("п'ятитомник"), яке, в свою чергу, походить від єврейського визначення "п'ять п'ятих закону". 

Перші п'ять книг Старого Завіту - Буття, Вихід, Левит, Числа і Повторення Закону - називаються П’ятикнижжям. 

Євреї називають його «Тора» ("Повчання"), що часто перекладається як «Закон», саме таку назву має ця збірка книг в Новому Завіті (“nomos” - Мф.5.17; Лк.16.17; Дії 7.53; 1 Кор.9.8). 

П'ятикнижжя, вважають найважливішою частиною єврейського канону, авторитет і священність якого значно перевершували пророків і Писання.  

Уолтер Брюггеман, стверджує, що у християнському слововживанні закріпився неточний переклад слова «Тора» як «Закон». 

Правильніше перевести його як «Вчення». У своїй остаточній формі Тора є нормативним вченням іудаїзму, а, отже, також нормативної традицією, до якої постійно апелюють Ісус і перші християни  

ІІ. Хто автор П'ятикнижжя?  

А. Анонімність

П'ятикнижжя є анонімним твором. Ніде не зустрічається вказівок на авторство. Ні Мойсей, ні будь-хто інший не згадуються. Необхідно відзначити, що така анонімність властива давню літературу взагалі, і Старого Заповіту зокрема.

На стародавньому Близькому Сході «автор» не був творчим художником твору, як в сучасності. Він був в першу чергу хранителем минулого і був пов'язаний традиційним матеріалом і методологією. 

Б. Мойсей

Згадується про те, що Мойсей отримував наказ записати або фактично записав історичні факти (Вих.17:14; Чис.33:2), закони або частини законодавчого кодексу (Вих.24:4; 34:27 і далі) і одну поему (П.Зак.31:22). 

“І написав Мойсей всі Господні слова” (Вих.24:4)

Таким чином, Писання посилається на оповідальну, законодавчу і поетичну літературну діяльність Мойсея.  

Новий Завіт посилається на П'ятикнижжя як «Закон» або "книгу Мойсея" (Мк.12.26; Лк.2.22; Деян.13.39) або просто «Мойсей» (Лк.24.27), і на весь Старий Завіт як "Мойсея і пророків" (16.29). Крім того, визнання Мойсея автором всього П'ятикнижжя широко і одностайно в Талмуді і у Отців Церкви.  

ІІІ. Які ознаки структурної єдності П'ятикнижжя? (5 розділів однієї книги) 

А. Дзеркальний порядок П’ятикнижжя

5 книг розташовані в дзеркальному порядку навколо книги Левит, як богословського центру.

Книга Левит, займає центральне місце в книзі і описує Ізраїль, як святий народ з яким присутній Бог.

Книги Вихід та Числа, утворюють внутрішню рамку з подібними історіями, водорозподілом яких є Синай. Нарікання на відсутність їжі до Синаю легітимне, після - гріх. Вихід показує рух євреїв з Єгипту через пустелю до Синаю. Числа - від Синаю, через пустелю до Моаву. Схожі події в обох книгах: святкування Пасхи, манна+перепила, вода зі скелі, назначення керівників, ідолослужіння. 

Буття і Повторення Закону, утворюють зовнішню рамку: містять повеління йти в Землю; завершення обох книг описує благословіння вождя (Яків, Мойсей), смерть вождя і поховання вождя. 

Б. Цілісність історичного оповідання

П'ятикнижжя було написано як одне нероздільні ціле по змісту та історичної послідовності де кожна наступна книга починається з того чим закінчилося попередня:

Перші слова книги Буття починається словами: “На початку Бог” (Бут.1:1), а закінчується переселенням синів Ізраїля в Єгипет і похованням Йосипа (Бут.50:26).

Книга Вихід починається з словами: "А оце ймення Ізраїлевих синів, що прийшли з Яковом до Єгипту. Кожен із домом своїм прибули" (Вих.1:1). Книга Вихід закінчується описом подій коли хмарний стовп що вів народ через пустелю спустився на щойно побудовану скинію (Вих.40:34-38).

Перші слова книги: "I кликнув Господь до Мойсея, і промовляв до нього з скинії заповіту, говорячи..." (Лев.1:1). Бог звертається до Мойсея щоб передати йому церемоніальний закон що приписує народу ізраїля як потрібно наближатися до Бога. Книга Левит закінчується наступними словами: "Оце за́повіді, що Господь наказав Мойсеєві для Ізраїлевих синів на Сіна́йській горі" (Лев.27:34).

Книга Чисел починається з того що Бог промовляє зі скинії «І Господь промовляв до Мойсея в Сінайській пустині в скинії заповіту…» (Чис.1:1),  і дає повелінням зробити перепис, щоб підготуватися до війни з ворогами Ізраїлю (Чис.1:1-3). Назва книги в  єврейській Біблії, ясно говорить про її суть - це пустеля. Через брак віри в Бога, Ізраїль не наважився завоювати Землю Обітовану і після 40 років проведених в пустелі та покарання за своє противлення, Ізраїль прийшов в долини Моава: «Оце заповіді та постанови, що Господь наказав був через Мойсея Ізраїлевим синам у моавських степах над приєрихонським Йорданом» (Чис.36:13)

Мойсей проповідував Повторення Закону, як проповідь на долинах Моава, щоб підготувати народ Божий до вступу в Землю Обітовану. “Оце ті слова, що Мойсей говорив був до всього Ізраїля по тім боці Йордану в пустині, на степу” (П.Зак.1:1). Назва Повторення Закону, походить з грецької фрази, яка означає "другий закон". Суть книги - повторити Закон і дати шляхи його застосування в нових умовах, з якими зустрінеться Ізраїль. “А Ісус, син Навинів, був повний духа мудрости, бо Мойсей поклав свої руки на нього” (П.Зак.34:9).

 В. Центральна подія П'ятикнижжя 

Центральною подією П'ятикнижжя, є Вихід, який представляє звільнення євреїв від Єгипетського рабства, а також Боже обрання Ізраїлю в якості Свого народу. 

Це перше рятівне діяння Бога, яке стало зразком для порівняння з іншими рятівними діяннями (пор. Ам.2:4-10; 3:1 і далі; Єр.2:2-7; Пс.77:13-19; 78:12-55).

Вихід з Єгипту утворює ядро ​​і є центральною подією П'ятикнижжя, що показує як Бог, вивів Ізраїль з рабства, визволив біля Червоного моря і обрав його "Своєю власністю більше всіх народів" (Вих.19:5).

Потім, Бог уклав з ними Заповіт, з власної ініціативи, через Його милість, а не через заслуги ізраїльтян. Він дав їм Свій Закон в якості їх конституції. 

Все це записано у Виході, Левит, Числах і Повторенні Закону. 

ІV. Які особливості Прологу? 

А. Універсальний характер

У книзі Буття (Бут.12-50) описано життя Патріархів, яким Бог дає обітницю, що здійснюється виходом з Єгипту і даруванням землі. 

Отож, починаючи з Бут.12 по П.Зак.34, ми бачимо історію обрання єврейського народу, та виконання обітниць, які Бог дарував патріархам. Фактично, це історія стосується одного народу, і має приватний характер. 

Однак, в Бутті, є своєрідний Пролог (Бут.1-11), що має вселенський характер, і стосується усіх людей і народів. Бог не відкривається тут як Яхве, а перші люди, Адам та Єва, не євреї і події відбуваються не в Єрусалимі (на відміну древніх Єгипетських та Вавилонських текстів). 

Б. Прогрес гріха: чому світ став таким, як є сьогодні?

В богословських термінах показано, як чоловік і жінка стали такими, якими вони були з найдавніших часів: борються з самими собою, відчуженими від Бога і своїх побратимів в зіпсованому, безладному світі, де один народ постає на інший, одні соціальні елементи на інші, одна людина на іншу людину. 

Автор малює цю похмуру картину, простежуючи походження і виникнення гріха від непослуху, перше чоловіки і жінки в саду Едемському (Бут.1-3); а потім - ланцюг жахливих подій - братовбивство Каїна (4:1-16); убивча мстивість, виражена в хвалькуватій пісні Ламеха (Бут. 4:19-23); загальна розбещеність людства, настільки огидна, що викликала Потоп (Бут.6); а потім і розпад первісної єдності людей, змішання мов і розсіювання людей по світу, описані в оповіданні про Вавилонську вежу (Бут.11).  

Всією картиною первісної історії автор Бут.1-11 навмисно в усій своїй суворості поставив питання про майбутні взаємини Бога зі Своїм розсіяним, зламаним і відчуженим людством. Чи вичерпано терпіння Боже? Чи залишив Він у гніві всі народи навіки? 

Тільки в світлі цього вступу можна зрозуміти всю значимість і сенс обрання і благословення Авраама(безпосередньо наступного за родоводом, що розділяє первісні і патріархальні прологи), яке стоїть як заголовок на початку розповіді про патріархального періоду. 

В особливих відносинах Бога з Авраамом і його нащадками лежить відповідь на страждання всієї людської сім'ї.

В. Початок викупної історії: яке вирішення вселенської катастрофи?

У ньому знаходиться лише початок процесу викупної історії. Закінчення і виконання його лежать за межами П.Зак.34, та й усього Старого Завіту. 

Ніде в Старому Завіті немає остаточного рішення того вселенського питання, яке так гостро поставлено в Бут.1-11.  

Коли Старий Завіт закінчується, Ізраїль все ще шукає остаточного досягнення мети, коли сподівання будуть виконані і обіцянка стане фактом. Таким чином, місце з'єднання Бут.1-11 і наступних глав є одним з найбільш важливих місць не тільки Старого Завіту, але і всієї Біблії. 

Тут починається історія викуплення, яка чекає проголошення благої звістки в новому викупительному діянні Божому в Ісусі Христі; тільки тоді буде знайдений спосіб благословення родом Авраама всіх родів землі.  

Таким чином П'ятикнижжя має два великих розділи: Бут.1-11 і Бут. 12 - П.Зак.34. 

Відносини між ними носять характер питання і відповіді, проблеми та рішення; 

Ключем до них є Бут. 12:3-5.

Така структура не тільки проливає світло на єдність П'ятикнижжя вона також виявляє, що послідовність подій, розпочата тут, простягається далеко за межі П'ятикнижжя. 

V. У чому полягає унікальність П'ятикнижжя?

А. Господь є головним героєм оповідань

Весь матеріал Тори побудований, як низка чудес Господніх, причому чудес несподіваних, які несуть світові нову реальність. Прославлення, це природна  реакція людей на Боже втручання.

Основні теми П'ятикнижжя, найкраще резюмовані в доксологічній формі у Пс.135 (створення світу 4-9; вихід з Єгипту 10-15; пустеля 16; завоювання Землі Обітованої 17-22). 

Цей псалом називають стилізованою богословською рефлексією над Торою. Він побудований як подяка (вірші 1-3, 26). Звідси, хваління за чудеса, які зробили можливим життя. 

Більш того, доксологія кожного вірша свідчить про милість і любов Господа до громади, яка перебуває «в приниженні» (вірш 23) і серед ворогів (вірш 24). 

Це добрий приклад і для нас - реагувати хвалою перед лицем небезпеки, адже Господь вірний і творить чудеса.

Життя громади, позбавленої ресурсів, теж є в якомусь сенсі чудо, на яке можна відповісти лише хвалою.

Б. Заповідь, як свідомий акт слухняності і самодисципліни  

У житті Ізраїлю Синайські заповіді діють як свідомі акти слухняності і самодисципліни, що здійснюються в подяки Богу, який сотворив заради цього народу дивовижні чудеса порятунку. 

Ізраїльтяни добре знали: якщо не тримати себе в строгості згідно Божих повелінь, то рано чи пізно їх підкорить чужоземний володар, будь то єгипетський фараон, вавилонський цар Навуходоносор або перський цар Кир. І якщо Ізраїль відійде від заповідей Господа і підпорядкує себе велінням іншого владики, він незабаром перестане бути народом Господнім.

В. П’ятикнижжя - запорука самобутності в чужій культурі

В ассірійський, вавилонський і перський періоди єврейська громада жила в умовах культурного пресингу з боку сусідів, які часто намагалися задушити самобутність євреїв.

Однак у євреїв були не лише зовнішні вороги, але і внутрішні. Деякі люди вважали, що єврейська традиція, з її строгістю і творчістю, - річ занадто нав'язлива і вимоглива. Чи не краще і не легше пожертвувати своєю єврейської самобутністю?

Деякі ізраїльтяни дійсно влилися в домінуючу культуру і до того ж економічно досягли успіху. Хоча хто знає, може бути, деякі з них закінчили своє життя в розпачі - розпачі від контрасту між прісності нового життя і спогадом про життя в подяки за диво ... 

Взагалі громада євреїв, що зберігали свідому і беззастережну вірність традиції, була досить маленькою, - можливо, представленої кращими вченими, або кращими адміністраторами і господарниками, або всім цим відразу. 

Громада не вижила б без традиції.

Г. Зв'язок між поколіннями

Для старшого покоління ізраїльтян, які цінували пам'ять і зберігали надію (Плач 3:21-24), було непросто реагувати на умови полону, а також непросто передавати традиції і самобутність новому поколінню. 

Молоді люди не пам'ятали славу Ізраїлю, а тому їх більше спокушала можливість розчинитися в культурі імперії, пожертвувати своєю національною ідентичністю. 

Швидше за все, Тора була багато в чому орієнтована саме на молодь: закликала їх в унікальну самобутню громаду, засновану на подяці, слухняності і відчутті дива.

Батькам даються настанови, роз'яснювати ключові події і постулати своїм дітям (Вих.12:26-27; 13:8-8; 13:14-15; П.Зак.6:20-21). 

Мета цієї традиції полягає в тому, щоб прищепити молоді відчуття дива і подяки, яка буде виражатися в слухняності заповідям.

Д. Соціалізація молоді в альтернативному світі

Тора містить матеріали для створення соціальної реальності, для соціалізації молоді в рамках альтернативного світу, яким править Господь. У своїй остаточній і нормативної формі Тора є актом віри, що описує дивовижний і вимогливий контрсвіт, альтернатива світу безпосередньо видимому. 

Світ же безпосередньо зримий зазвичай не терпить ні євреїв, ні їх Бога; він не сприймає справжнього дива і не знає подяки Творцю; і вже, звичайно, не може бути й мови про слухняність.

Тора спочатку задумана як виклик буденності. Так було в Давньому світі, повному ворожих сил: ці сили виявлялися в культурній силі і соціальної реальності, яка спиралася пануванню ГОСПОДА. 

Одне зі своїх основних завдань єврейські вчителі і педагоги бачили в тому, щоб розкрити перед молоддю світ, повний дива, і тим самим не допустити асиміляції.