ЛЕКЦІЯ 3: БУТТЯ

ЛЕКЦІЯ 3: БУТТЯ

Рекомендована література

Beale, G.K. “A NT Biblical Theology”

Уильям Сенфорд Ла Сор. Обзор Ветхого завета. Богомыслие

Джон X. Уолтон, Виктор X. Мэтьюз, Марк У. Чавалес Библейский культурно–исторический комментарий В двух частях Часть 1 ВЕТХИЙ ЗАВЕТ (с.6-10)

Тимоті Дж. Келлер Видавництво «Крайнебо» Львів, Україна | Пресвітеріанська церква Відкупителя | 2018

Джон X. Уолтон, Виктор X. Мэтьюз, Марк У. Чавалес Библейский культурно–исторический комментарий В двух частях Часть 1 ВЕТХИЙ ЗАВЕТ (17-19)

Хедланд "Миссия церкви в мире"

Доменік Бартоломео. Бог і Його образ"

Марк Мангано. Введение в Ветхий Завет. М: “Евангельский Христианский Центр Апостола Павла”, 2019. - 512 с.

Routledge, Robin. Old Testament Theology: A Thematic Approach. Downers Grove, Ill: IVP Academic, 2013.

Waltke, Bruce K., and Charles Yu. An Old Testament Theology: An Exegetical, Canonical, and Thematic Approach. Grand Rapids, Mich: Zondervan, 2007. 

«Авраам». Уолтер Элуэлл and Филип Камфорт, Большой Библейский Словарь (Санкт-Петербург: Библия для всех, 2007).

Що відоме з книги

Звідки ми? Хто ми? Куди йдемо? Ці відвічні питання тривожать кожну мислячу людину. Перша книга Біблії, розповідає про історію створення світу, природи і людини. 

Як досконалі люди, Адам і Єва, в досконалому світі - в Раю, могли все зіпсувати? А чи були вони досконалими? Що Біблія говорить про досконалість?

Вигнання з Раю, всесвітній потоп і змішування мов у Вавилоні, це прояв Божого покарання людства за їх гріхи. 

Чому Бог не відвернувся від зіпсованого людства, але почав реалізувати план спасіння? Яка роль патріарха Авраама в Божому задумі по спасінню людства? 

Ці та інші питання, відкриває перша книга біблії, Буття.

Назва

Назва книги Буття, походить від грецької (септуагінта) назви «geneseos», що означає «початок», «покоління», або «джерело походження».  

Давньоєврейська назва цієї книги – «beresit» (на початку), що є першими словами книги. Обидві ці назви є влучними, адже книга Буття розповідає про початок всіх речей.

Автор

Класично вважається автором Буття, рівнозначно і П'ятикнижжя, пророк Мойсей. Хоча, важливо зазначити, що авторство Мойсея, не означає, що кожне слово П'ятикнижжя, було написано ним.  

Очевидно, що є тексти, які швидше за все, були написані після смерті Мойсея (Бут.36:31).

«А оце царі, що царювали в краю Едома перед царюванням царя в синів Ізраїлевих» (Бут.36:31).

Особливі акценти

Основна тема: Бог обирає один народ, щоб благословити усі народи 

Ключове слово: На початку 

Ключовий текст: 1 М.1:1: "На поча́тку Бог створив небо та землю."

СТРУКТУРА

Розподіл книги Буття можливий по наступним категоріям: зміст, літературна структура і згідно ключової теми (обітниця Аврааму).

1). На підставі змісту,

·         книга розділяється на дві чітко помітні частини: первісна історія (1-11), та історія патріархів (12-50). 

Якщо бути більш точним, то це 1:1-11:26 і 11:27-50:26). Бут.1-11, описуючи походження світу, людства і гріха, є введенням в історію спасіння; 

Бут.12-50 описує витоки історії спасіння в Божому обранні патріархів і Його заповітній обіцянки землі і потомства  

2). На підставі літературної структури,

·         книга поділяється на десять частин. Ключем до цієї зовнішньої формі є "формула toledoth": "А оце нащадки". 

Перші п'ять toledoth складають структуру первісного прологу, як би збираючи навколо себе основні розділи. Так, перша частина завершується в 2:4а, а наступний розділ - Едем і гріхопадіння - завершується в 5:1, який представляє перелік нащадків Адама, виділяючи 2:46-4:26 як літературну одиницю. 

У Бут.6:9 дана формула представляє розповідь про Ноя, розриваючи розповідь про синів Божих і дочок людських (6:1-4) і нарис про гріхи людські (6:5-8), обидва уривки висловлюють ступінь розбещеності, яка привела до Потопу. 

Бут.10:1 починається з родоводу народів, відокремлюючи повість про Перенаселення землі від розповіді про Потоп, який міститься в Бут.6:9-9:29; 

Бут.11:10 представляє перерахування патріархів після Потопу, відокремлене від розповіді про Вавилонську вежу, що міститься в Бут.11:9. Вивчення цих розділів і способів їх з'єднання виявляє те, що мав на увазі автор, складаючи його таким чином  

Пролог 1:1-2:3 “На початку Бог створив Небо та землю” (1:1)

Небо і Земля 2:4-4:26 “Це ось походження неба й землі...” (2:4)

Адам 5:1-6:8 “Оце книга нащадків Адамових” (5:1)

Ной 6:9-9:28 “Це ось оповість про Ноя” (6:9)

Сини Ноя 10:1-11:9 “Оце нащадки синів Ноєвих” (10:1)

Сим 11:10-26 “Оце нащадки Симові” (11:10)

Терах 11:27-25:11 “А оце нащадки Терахові: Терах породив Аврама...” (11:27)

Ізмаїл 25:12-18 “А оце нащадки Ізмаїла” (25:12)

Ісак 25:19-35:29 “А оце оповість про Ісака” (25:19)

Ісав 36:1-37:1 “А оце нащадки Ісава, цебто Едома” (36:1)

Яків 37:2-50:26 “Оце оповість про Якова” (37:2)

3). На підставі обітниці Аврааму

·         Ще одним, але не дуже помітним маркером структури Буття, є обітниці, які Бог дав Аврааму (12:1-4).  

Вони повторюються в самі важливі моменти життя Авраама і його нащадків (Авраам 12:3-5; 15:4,7,18-22; 17:4-8; 22:17-18; Ісак 26:5,24; Яків 28:13-15; 35:11-12). Всі ці повторення різним людям, обітниць даних Аврааму, піднімають питання про їх реалізацію. 

Впродовж історії Буття, згадано багато перешкод: Сара, майбутня мати обіцяного сина, потрапляє в гарем фараона (12:10-13), питання обіцяної землі залежить через вибір Лота; народження Ізмаїла, є прямою загрозою народження сина обітниці (16); знову Сарра потрапляє в Гарем, тепер це Авімелех (20:1-18); принесення в жертву Ісаака (22); невдалий пошук жінки Ісааку, може стати перешкодою (24); суперництво Ісаака та Ісава, а також бажання Ісава вбити брата (27:41); Яків і вся родина залишають обіцяну землю (37...) І йде в Єгипет, де і помирає. 

Книга, яка починається з того, що Бог творить з нічого (екс нехіто), закінчується розповіддю про смерть. Однак, перед смертю, Яків нагадує для сім'ї, що Бог обов'язково виконає Свою обітницю (50:24).

КЛЮЧОВА ТЕМА 

Перша частина книги Буття, розповідає праісторію людства (1-11). Автор, вплітає в свою розповідь чотири великі богословські теми, часто повертаючись від однієї теми до іншої: перша тема - Бог, як Творець, Творець всього сущого, друга - радикальність і серйозність тих змін, які привніс гріх; третя тема - Боже правосуддя, яке в кожному конкретному епізоді відповідає на гріхи людства; четверта - це Його милість, що зберігає і підтримує людей  

ОБРАЗ БОЖИЙ В ЛЮДИНІ (що означає?)

Вінцем творіння стало людство (Бут. 1:26-28). Одноманітні формули (“сказав Бог”, “і був вечір і був ранок”...) тут обриваються, створення людства в біблійному тексті знаменується проголошенням Божественного рішення: "Створімо людину."

Тільки тут автор відходить від насиченої повторами ретельно складеної прози до всієї краси і могутності паралелізму давньоєврейської поезії: “І Бог на Свій образ людину створив, За образом Божим створив, як Чоловіком і жінкою сотворив їх  (Бут.1:.27) - Трьохразовий повтор “створив”! 

В розділі 1,  Бог творить Словом; в 2 - божественним діянням. Перше можна назвати "творінням за допомогою повеління", друге - "творінням за допомогою дії". 

Розділ 1 лаконічно констатує: "І створив людину по образу Своєму .... чоловіком і жінкою сотворив їх" (27), у другому розділі Бог представляється гончарем, який "створив Адама з пороху земного" (2:7), і «вдихнув» в ніздрі його "дихання життя" і "створив жінку з його ребра. 

Спробуємо розібратися у твердженні, що людина створена за образом і подобою Божою. 

Давньоєврейською мовою слова «образ» і «подоба» близькі за значенням. Дослідники Біблії погоджуються, що вираз «за образом» і «за подобою», як один з видів паралелізму, що характерні для літературних жанрів книг Старого Завіту.

 «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над всею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (Бут.1:26).

Отож, сучасною мовою, текст з Бут.1:26, буде звучати наступним чином: «Створімо людство схожим на Нас». 

Цей вірш, вказує на мету і сферу діяльності, в якій буде проявлятися Образ Бога: панування над творінням (риби, птахи, худоба, вся земля, плазуни). Панувати, означає: керувати, правити, володарювати. Отже, бути створеним за образом Бога, означає, вносити, підтримувати і поширювати порядок в усі сфери творіння: під водою, в повітрі і на землі.

Існує кілька поглядів на тему Образ Божий. Найперше, Сутнісний погляд – якість людської істоти, в якому вміщений образ: здатність мислити, моральна складова (Грудем, Еріксон, Беркхоф). «Образ Бога» в людині, проявляється у тому, що людина здібна мислити, і наділена моральною складовою. Друге, Образ Божий, це Складна єдність (К.Барт). Бут.1:27 підкреслює різноманітність людства і підтверджує трійцю, єдність між чоловіком і жінкою, являють образ Бога. Третій погляд, Функціональний: Образ Бога, це титул, що підтверджує авторитет і владу над творінням (Пс.113). 

Якщо «образ Бога», це авторитет і влада, значить, людина повинна підтримувати порядок. Якщо «образ Бога», це складна єдність, чоловіча і жіноча різноманітність, то людина зможе вносити порядок з ніжністю і турботою жінки, а також хоробрістю, силою та шляхетністю чоловіка. Якщо «образ Бога», це здатність мислити, а також мати моральну складову, то людина зможе обдумано, керуючись Божими принципами моралі, здійснювати панування в світі.

Отож, згідно Біблії, Бог визначив ціль життя для людини: вносити порядок в хаос, запалювати світло в темряві, проявляти турботу, де це необхідно. Однак сучасна людина, сама визначає для себе сенс та цілі в житті. Людина не панує над Божим творінням, а нахабно експлуатує та знищує його. Через ігнорування свого покликання, визначеного Богом, також відсутній порядок і гармонія в сфері відносин між людьми, групами людей і державами. 

Досконалість = зрілість

Як могли ідеальні люди, знаходячись в ідеальних умовах все зіпсувати? Однак чи були Адам і Єва ідеальними, і що означає бути ідеальними? 

В біблійних текстах мало інформації про інтелект, здоров’я, духовний стан перших людей. Ми бачимо, що в Раю було дерево «пізнання добра і зла». 

Що Біблія говорить про пізнання добра і зла? 

Насамперед, не знати ні добра ні зла (П.Зак.1:39; Іс.7:15-16), це характеристика дітей. Ознака зрілості, це здатність розрізняти добро і зло (Евр.5). Отож, пізнання добра і зла, це мудрість і зрілість. Тоді про Адама і Єву можемо сказати, що вони були безгрішні, але не зрілі (Августин, Іриней). 

В Біблії, бути досконалим, не означає бути без гріха. Бути досконалим – це бути таким, хто досягнув процесу (teleios). Про Ісуса написано, що Він «набирався мудрості» (Лк.2:52), і що Він «навчився послуху» (Євр.5:8). Тобто, Ісус, в кінці життя мав більше мудрості і послуху, ніж на початку. Хоч це і не означає, що Він був не мудрим чи не слухняним.

Грегорі Біль (Beale, G), підкреслює ідею незрілості Адама і Єви. Він стверджує, що відсутність одягу, символізує, що перші люди не досягли свого розвитку і не реалізували задум Бога (1:28). Після гріхопадіння, вони зробили собі одяг з листя (3:7), що символізувало досягнення. Однак, Господь зробив їм шкіряний одяг (3:21). Одяг від Бога, також буде даний людям в есхатологічному майбутньому, коли люди будуть виконувати повеління Бога (1:28). Також, дерево пізнання добра і зла, символізує суд, розсудливість. Це місце, де люди мали проявляти послух Творцю у прийнятті рішення.  

Через Ісуса Христа, Бог відкрив дорогу людям в втрачений рай. Разом з цим і повернення в покликання. Тепер людина може і повинна являти образ Бога в світі, а саме, вносити порядок і світло, в місця темряви і хаосу. Християни, отримали ресурс від Бога, для втілення місії «панування»: молитву (Еф.6: 18), духовна зброя (Еф.6: 11-17) і духовні дари (Рим.12: 6). Виявляючи єдність з Христом, і один з одним (Ін.17: 21-23), християни можуть змінити цей світ силою Бога. Якщо кожен християнин, усвідомлює своє покликання, жити за образом Бога, тоді буде прославлятися Всевишній. Адже кожен буде молитися про те, щоб кожного дня вносити порядок, захищати, допомагати, проявляти увагу, любов, співчуття до ближнього. Якщо кожен християнин, усвідомлює, що покликаний жити за образом Бога, то буде намагатися якісно виконувати свою роботу, не буде ізолюватися від цього світу, знявши з себе відповідальність за те що відбувається навколо, але з усією серйозністю впливатиме на всі сфери життя суспільства.

Покаяння - це духовне відродження, ціль якого - відновлення образу Божого, затемненого і майже стертого в нас переступом Адама (Жан Кальвін).

Друга велика тема книги Буття, це походження Ізраїлю. Цю історію автор розповідає у формі сімейних історій. Походження Ізраїлю, починається з покликання Авраама, та описом життя двох наступних поколінь його нащадків (Авраам і Сарра, Ісак та Ревека, Яків Лія та Рахіль). 

ЗАПОВІТ З АВРААМОМ

Заповіт Бога з Авраамом, є ключовим моментом в історії спасіння. Це заповіт, у якому Бог через дружбу з людиною (Як.2:23), обирає народ (Бут.18:18), з ціллю реалізації Свого задуму по викупленою людства.

Перша згадка про заповіт з Авраамом описано в Бут.15. До цього моменту, між Богом та Авраамом існували стосунки: Бог закликав Авраама залишити своє місто Ур, і йти до краю, який покаже Господь (Бут.12:1). Це покликання, супроводжувалося Божими обітницями.

Обітниці Заповіту. Розрізняють чотири основні обітниці, які передбачені Богом згідно заповіту з Авраамом. Перше, це нащадки. Колись безплідний Авраам, матиме безліч нащадків (Бут.12:7), на яких будуть розповсюджуватись умови заповіту (Бут.17:19; Вих.2:24). Наступна обітниця - Земля. Бог обіцяє, для нащадків Авраама, в спадок край Ханаанський (Бут.17:8). Третя обітниця - Стосунки. Обітниця особистих стосунків «буду їм Богом» (Бут.17:8), на противагу загальному заповіту з творінням, про збереження життя «не буде потопу, щоб землю нищити» (Бут.9:11). Бог очікує від Авраама послуху «будь непорочний» (Бут.17:1). Бути у стосунках з Богом, значить жити в Його присутності. Оскільки Бог святий, то і ті, хто мають з Ним стосунки, повинні бути святими. Модель стосунків Бога з Авраамом, будуть прикладом для нащадків (Євр.11:8,17). І остання, четверта обітниця – це універсальне благословення, яке поширюється через нащадків Авраама, на всі народи «благословляться в тобі всі племена землі» (Бут.12:3). 

Офіційна церемонія. Складання заповіту описано в Бут.15. Бог з'явився Аврааму у видінні і обіцяє нащадків, як зірок на небі (Бут.15:5). Церемонія складання заповіту, відбувалася згідно традиції, що була розповсюдженою, в країнах древнього близького сходу і супроводжувалося жертвоприношенням (Бут.15:9-10). Заповіт, як форма договору між людьми, був важливою частиною ділового, політичного і сімейного життя. Однак, в порівнянні з сусідніми народами древнього близького сходу, боги не заключали заповіт з людьми. У цьому розумінні, заповіт з Авраамом, є унікальним. 

Знак заповіту. Внутрішня частина завіту з Авраамом – обрізання (Бут.17:11). Авраам був у віці дев’яносто дев’яти літ, коли зробив обрізання (Бут.17:24), хоча новонароджені хлопчики, повинні були обрізатися на восьмий день від народження (Бут.17:12). Обрізання, не було чимось новим для народів древнього близького сходу, однак різниця була в символічному значенні, це був знак заповіту. Для євреїв, обрізання, перш за все, було знаком приналежності Богу, ознакою благодаті, нагадуванням про Боже обрання. Це також вказує на те, що Бог зобов'язаний жити в заповітних стосунках з Авраамом. 

Реалізація заповіту. Реалізація заповіту з Авраамом, впродовж історії людства, відбулася в три етапи. Перший етап - 2000 до Р.Х (Бут.12:1), реалізовувався в межах стосунків Бога з Авраамом. На цьому етапі, благословення працюють у поєднанні з послухом Авраама. Другий етап – 1400 до Р.Х (Бут.12:2), народження нації ізраїльтян, як приклад теократії, з Богом – царем при владі. Саме через Авраама, Бог реалізував Свій задум по створенню Свого народу. Він обіцяє дати Аврааму нащадків і землю (Бут.15), а також, що зробить Авраама батьком багатьох народів (Бут.17). Так і сталося. Третій етап – (наші дні), благословення усіх племен землі (Бут.12:3). Бог обіцяв благословити тих, хто благословляє Авраама і проклясти тих, хто його проклинає. Іншими словами, насіння Авраама стане посередником благословення від Бога. Цю обітницю, Бог втілив в Ісусі Христі (Рим.4:13-25). 

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Буття вважають вступом не тільки в П'ятикнижжя, але і до всієї історії викуплення, яка завершується жертвою Ісуса Христа та заснуванням Церкви. 

Все творіння було “добрим”, в тому числі людина, адже людина була створена за образом і подобою Творця. Перші люди були досконалі, але не зрілі, тому через їх непослух, гріх почав розповсюджуватися по землі. Після гріхопадіння, люди, що були створені по образу Бога (1:27), тепер народжують дітей по своєму образу (5:3). Для того, щоб відновити образ Бога в людині, потрібна смерть Сина Божого (Рим.5:12-15; 1Кор.15:22).

Вже з самого початку, одразу після гріхопадіння, Бог дає надію людям на те, що “Насіння жінки” (3:15), зітре голову змієві. Що стала реальністю перемогою Ісуса гріха на хресті і перемогою смерті через воскресіння Сина Божого (1Кор.15). Бо як через непослух одного (Адама), багато-хто стали грішними, так через послух Одного (Ісуса Христа), багато хто стануть праведними (Рим.5:19).

Апостол Павло в Гал.3:6 апелює до історії з Авраамом (Бут.15:1-6), називаючи усіх віруючих в Євангеліє, духовними дітьми Авраама (Гал.3:29; Рим.4:11). Отож, обітниця, яку Бог дав Аврааму, благословити всі народи через НАЩАДКА (не нащадків), втілилося в Ісусі Христі (Гал.3:16).