Завдання по лекції – Виховання лідерів Оновлення, Відновлення та Відродження

Завдання по лекції – Виховання лідерів Оновлення, Відновлення та Відродження

Розділ 1

Оновлення, Відновлення та Відродження

Завдання з читання до лекції 

Виховання лідерів Оновлення, Відновлення та Відродження

Вступ

У чому полягає Ваша мета? Яка Ваша мета? Яке Ваше покликання? Чи є у Вас нездоланне покликання зробити щось особливе у Вашому житті?
Чому Ви хочете навчатися? Навіщо слухати лекції? Навчання на рівні коледжу означає виконання завдань з використанням матеріалів для читання та виконання тестів.
Чому Ви знаходитеся тут? 

Провідні вчені в області освіти визначили роль, яку відіграє вища освіта у нашому житті. Під час П’ятої Міжнародної Барселонської конференції з вищої освіти, що проходила 23-25 листопада 2010 року, ця тема була детально досліджена експертами з різних країн. Після довгих обговорень на цій конференції були зроблені наступні висновки стосовно ролі вищої освіти.

ЯКА РОЛЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ?

• Підготовка до ринку праці
• Підготовка до активної громадянської позиції у демократичному суспільстві
• Особистий розвиток
• Розробка та підтримка широкої передової бази знань

З точки зору християнства, роль вищої освіти включає в себе все вищеперераховане, що містить дієслово «служити».

• Надавати послуги, догляд або допомогу; сповнювати те, що стосується бажань і потреб
• Служити потребам інших
• Сприяти втішанню або щастю
• Виконувати функції релігійного служителя

Коли я навчався у християнському коледжі Dordt у штаті Айова, я часто чув проповіді та уроки за темою служіння. «Ми вчимося служити» – цей девіз я пам’ятаю дуже добре. Я чув термін «порада як застосувати це до служіння», що означав, що все, чого ми дізналися на цьому місці, де отримували вищу освіту, стосувалося служіння Богу та іншим. Я ніколи не зміню такому підходу до служіння. Я вважаю, що в цьому суть того, чому ми отримуємо вищу освіту. Такий акцент роблять ті, хто намагається служити іншим в умовах місцевої церкви. Цей же акцент робиться тими, хто створює бізнес-підприємства. Таке відношення досягає самої суті та смислу нашого знаходження на цій землі. Для мене підготовка християнських лідерів – це «навчання служінню». Християнська вища освіта – це підготовка до служіння.

Кожен християнин покликаний служити, нести людям оновлення, відновлення та відродження, використовуючи свої дари та можливості. Інститут християнських лідерів (CLI) визначає дієслово «служити», як служити Богу та іншим усим Вашим життям, Вашою роботою та Вашою творчістю. Багато з наших курсів призначені для тих, хто є служителем у традиційному розумінні цього слова. Ми пропонуємо багато курсів, які допоможуть християнським лідерам у виконанні їхніх функцій християнського служителя. Ми особливо зосередилися на тому, щоб вирощувати лідерів двоспрямованого відродження, таких, як апостол Павло.

У наш час Інститут християнських лідерів поширюється та готовий запропонувати Вам більше програм для навчання (англійською мовою), включаючи підприємництво (бізнес), філософію, реституційне правосуддя та інші. Наше розуміння слова «служіння» поширюється і на тих, хто не може бути покликаний до релігійного служіння, але служить Богу як Його «служитель» у загальному смислі цього слова. Ці натхненні вірою служителі отримають у CLIкорисну інформацію, яку зможуть використати, щоб принести оновлення та відновлення у свої співтовариства. Оскільки ми пропонуємо курси для християнських лідерів, ці ж випускники зможуть бути більш корисними для своїх місцевих церковних громад.

ІХЛ розглядає роль вищої освіти у підготовці до служіння наступним чином:

Особистий та духовний розвиток, включаючи розуміння Вашого покликання у служінні або інших сферах, таких як бізнес.

Підготовка до роботи як до служіння.

Підготовка до активного служіння Вашому співтовариству.

Розвиток і підтримка широкої передової бази знань для служіння.

Принести людям Оновлення, Відновлення та Відродження

Для підготовки до служіння ми надаємо Вам безкоштовне навчання високої якості. Це навчання включає в себе онлайн-лекції, тести, письмові роботи та інші завдання. Заняття підготовлені так, щоб вони добре підходили наставникам і наставницьким центрам.

Читаючи цю книгу, Ви дізнаєтеся про те, як ІХЛ безкоштовно забезпечує Вас освітою вищої якості, спрямованою на підготовку до служіння. Ви зрозумієте суть Інституту християнських лідерів. Я сподіваюся, Ви знайдете можливість взяти свою участь. 

Розділ 1 – Християнство приносить революційні зміни

Римська культура ґрунтувалася на релігійному визначенні, яке проголошувало, що кесар є бог. Культ імператора почався з Августа. Питання було не тільки у лояльності й у повазі до правителя. Цей культ пронизував весь образ мислення римлян та їхню культуру. Катерина Кравфорд (Katherine Crawford) з St. Olaf College пише: «Після імператора Августа цей культ був ґрунтовно імплементований у Римській імперії та був використаний наступними імператорами для утримання контролю над римською державою». http://wp.chs.harvard.edu/sunoikisis/files/2011/04/Crawford.pdf

У той час, коли Ісус народився, кесар Август все ще був імператором. Тридцять три роки потому Ісус був розп’ятий як злочинець і помер на хресті, оскільки культ імператора відіграв свою роль у його звинуваченні. 

Та вони закричали: «Геть, геть із Ним! Розіпни Його!»

Пилат каже до них: «Царя вашого маю розп’ясти?»

Первосвященики відповіли: «Ми не маєм царя, окрім кесаря!» (Івана 19:15)

Неможна обійти увагою факт того, що християнська новина оскаржувала авторитет кесаря та римського способу життя. Пилат глузливо накреслив на хресті Христа Його слова: «Цар Юдейський». Коли Ісус воскрес з мертвих, Він воскрес як Цар, пануючий над життям і смертю, і над усим, що знаходиться між ними.

Через вісімдесят років після воскресіння Ісуса Христа християнська новина поширювалася швидко. До цього часу римська влада почала переслідування християн саме через це послання, що загрожувало поставити Ісуса Господом життя, смерті і навіть культури. Християни та християнство стали протизаконними. Багато хто був кинутий у в’язницю, багато хто був замучений.

Християнство поставило під загрозу римський спосіб життя та поклоніння імператору. Християнство несло новину, що звеличувала Ісуса, єврейського селянина-теслю, як Господа, що стояв над усією владою, і навіть над життям і смертю. І дійсно, християни вірять, що Ісус є Господь, так би мовити, їхній «імператор», а не кесар. Апостол Павло написав: 

«бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. І ви маєте в Нім повноту, а Він – Голова всякої влади й начальства» (Колосян 2:9-10).

Культ імператора підкреслив, що кесар врятував людство. Християни підкреслювали, що Ісус врятував людство.

Цікаво відзначити, що у християнство навернулося значна кількість людей, що проживали у Римській імперії. Дональд л. Уассон відзначив, що «християнство продовжувало поширюватися по всій імперії, звертаючись до жінок і рабів, а також інтелектуалів і неграмотних». http://www.ancient.eu/Roman_Religion/

До 112 року від Р.Х. Пліній Молодший, магістрат Віфінії, поскаржився з цього приводу імператору Траяну в одному зі своїх листів, що збереглися до наших часів. Пліній відчував, що християнство представляє загрозу для римського способу життя та релігійної думки. Він писав, що «християни знаходяться всюди, їх багато серед людей усіх віків, усякого рангу та обох статей. Тепер і, ймовірно, в подальшому будуть притягнуті до відповідальності, оскільки це «марновірство» поширюється, як вірус, не тільки у великих і маленьких містах, але й у селах». http://www.pbs.org/wgbh/pages/frontline/shows/religion/maps/primary/pliny.html

Хоча Траян не був абсолютно безжалісним по відношенню до християн, але все ж вважав їх злочини проти імператора достойними смерті. Пліній застосовував свою політику помірно. Він досліджував серйозність проблеми і знайшов, що багато хто з християн ніколи не зречуться Христа. Але деякі зрікалися своєї віри. Тому одні були страчені, а деякі – звільнені.

Пліній арештував двох рабинь і описав свої розслідування їхньої справи:

«Ці дослідження змусили мене вважати, що треба домагатися істини з застосуванням мук катування, що я й зробив з двома служницями (жінками-рабинями), яких називали дияконісами (диякон – грецьке слово, служитель – латинське). Але все-таки я не виявив нічого, крім того, що вони були залежні від шкідливих та екстравагантних марновірств». http://www.pbs.org/wgbh/pages/frontline/shows/religion/maps/primary/pliny.html

Пліній мучив цих служителів-дияконіс, що, цілком ймовірно, призвело до їхньої смерті. Все, що він дізнався, що вони «пристрастилися до поганих та екстравагантних марновірств». Як виглядало це погане та екстравагантне марновірство? Можливо, він почув: «Ісус є Господь. Я є образом Божим. Я вірю, що буду жити після смерті, тому що Ісус Христос воскрес з мертвих». Можливо, вони говорили про те, що написано у Колосян 3:11: «де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та не обрізання, варвара, скита, раба, вільного, – але все та в усьому Христос!».

Служіння дияконів виходить у світ

Чому Пліній вважав за необхідне згадати Траяну про те, що він замучив двох жінок-дияконіс, які були рабинями? Він розпитав багатьох людей. Сама згадка про арешт двох жінок-рабинь та про тортури над ними здається несуттєвою. Навіщо це згадувати? Чому б не поділитися тим, що він дізнався від тих, хто володів громадянством імперії?

Я вважаю, що Пліній особливо бажав згадати рабинь, яких називали дияконісами (лат. міністрає). Пліній пише листа латиною, тому і використовує це латинське слово, яке пізніше буде перекладене англійською як «minister»(служитель). Саме латинське слово «служіння» є перекладом грецького слова «діаконос», що російською перекладається як «диякон, служитель або слуга». Він бажав повідомити, що у християн є лідери, які є рабами, але їх називають дияконами. Я вважаю, Пліній бажав, щоб імператор Траян дізнався, що ці жінки-служителі були саме рабинями.

Послання, читане між рядків, було наступним: «Пане, християни – це загроза! Раби у числі їхніх лідерів. Пане, вони залучають навіть жінок-рабинь, щоб зробити їх своїми керівниками. Пригадайте Спартака! Пане, цю групу слід переслідувати, але якою буде Ваша відповідь? Вони – злочинці проти державного ладу».

Рим був побудований рабською працею

Рабство було широко поширене у Стародавньому Римі. Історик Марк Картрайт коментує це так:

«Рабство було незмінною особливістю римського світу. Раби служили у домашніх господарствах, сільському господарстві, шахтах, виробничих цехах, будівництві та були задіяні у широкому спектрі послуг, що надавалися у самому місті. Не менш, ніж кожен третій зі всього населення Італії або кожен п’ятий по всій імперії був рабом. Усе в римській державі та суспільстві ґрунтувалося на понятті рабської праці.

Римлянам потрібні були раби, і вони повинні були залишатися рабами. Будь-яка релігія, яка запрошувала рабів бути лідерами, була образливою.

Уявіть, як образливо було почути про таке римським лідерам, що були головними над імперією та витрачали багато зусиль на те, щоб 35-40 % населення служило їхнім потребам. 

І до чоловіків, і до жінок-рабів ставилися як до майна. Вони не могли самостійно визначати свою долю.

Римляни погано поводилися з рабами. А жінкам-рабиням ще гірше. Господарі чекали виконання своїх забаганок незалежно від наслідків. Багато хто з панів-чоловіків не обмежували себе у сексуальному плані по відношенню до рабинь, що включало в себе і наругу. Власники вважали рабинь своєю власністю, що не мала ніяких законних прав.

Автор Ніл Буртон пише, що у Стародавньому Римі «до рабів ставилися як до власності, як до тих, хто не мав тих законних прав, що захищали громадян. Вільна людина, яка примусила до статевих відносин раба, не могла бути звинувачена у зґвалтуванні, а лише за законами про псування майна, і тільки власником раба» (NeilBurton, Psychology Today).

Жінки-рабині були об’єктами сексуальних домагань для своїх панів. Каролін Осієк пише: «Не існувало ніякого офіційного визнання особистого визначення у статевих питаннях жінки-рабині» (Carolyn Osiek; Margaret Y. MacDonald; Janet H. Tulloch. A Woman's Place: House Churches in Earliest Christianity (Kindle Location 1344). KindleEdition).

Роль жінки-рабині була досить визначена у римській культурі. Жінка-рабиня не вважалася людиною; вона була власністю. Їй не дозволяли виходити заміж. Якщо вона народжувала дитину, то вона теж була рабом. Навіть якщо батько був паном, дитина все одно залишалася рабом. Діти раба не вважалися сином або дочкою рабовласника. Ця дитина належала не матері, а її власнику. Вона виховувала свою дитину, як власність її власника. Едгар С. Шумвей сказав: «Превалюючий погляд на римського раба полягав у тому, що він чи вона були річчю, а не людиною» («Воля та рабство у римському праві», Едгар С. Шумвей).

Я знаходжу вельми іронічним той факт, що слово «служитель» було використано в офіційному римському листуванні між Плінієм та імператором Траяном. Цей титул пов’язаний з двома жінками-рабинями. Християнство виявлялося вченням, яке абсолютно відрізнялося від усього, що було відомо раніше.

Революційна новина Євангелія 

Християнська новина кидала виклик самій суті римського світогляду. 

Світогляд християнства полягав у тому, що всі люди є носіями образу Божого та мають особливу цінність у Христі. У це розуміння включені навіть жінки-рабині! Християни посвячували рабів і жінок у своїх служителів – дияконів. Фактично християни розглядали рабів, як «братів і сестер», а не власність. Про це свідчать нещодавні археологічні розкопки.

Сайт EarlyChristian.org повідомляє:

«На християнських кладовищах не було різниці між могилами рабів і вільних. У той час, як написи на язичницьких гробницях, будь то загальний для всіх слуг одного домашнього господарства колумбарій (сховище урн з прахом після кремації) або похоронна ділянка з похованням рабів і вільно відпущених, або ізольовані гробниці – усі вони завжди вказують на рабське становище похованих». 

http://www.earlychristians.org/index.php/texts/studies-and-documentations/item/1802-slavery-and-the-early-christianity/1802-slavery-and-the-early-christianity

Язичницький письменник Цельс критикував християнство у другому столітті за те, що воно стало релігією людей низького стану: жінок, рабів і дітей. «Тільки нерозумні та низького стану люди, а також особи, позбавлені уяви, і раби, і жінки, і діти» (http://www.bluffton.edu/courses/humanities/1/celsus.htm). 

Християнство досягло найнижчих шарів суспільства. Жінки та раби, неграмотні та діти, отримали цінність у ранній церкві. Християнство поставило на служіння чоловіків і жінок, вільних і рабів. Вони були оголошені злочинцями, і багато хто загинув за свої «злочини». 

Римляни боялися рабів-лідерів

Отже, більша частина Римської імперії трималася на рабській праці. Чи варто було римлянам боятися повстання рабів? Так! Розповіді про Спартака були добре задокументовані. Раб очолив повстання рабів, і цей рух став основою для багатьох книг та фільмів.

Навіть Пліній, про якого згадувалося раніше, писав не тільки про двох жінок-дияконіс (служительниць), він також писав про бунт рабів. Страх перед рабами був у нього в голові. Він написав:

«Я повинен розповісти вам шокуючу історію, гідну більшого, ніж простий лист! Преторіанець Ларціус Маседо сильно постраждав від рук своїх рабів. (Правда, потрібно визнати, що він був грубим і жорстоким паном, погано, а можливо і занадто добре, пам’ятав про те, що його власний батько колись був рабом)».

Він купався на своїй віллі atformiae. Раптово його раби оточили його. Один почав душити його, інший вдарив його по обличчю, третій у груди, у живіт і навіть (мені боляче повідомляти про це) у геніальну область. Коли вони подумали, що він вже міг померти, вони кинули його на розпечену підлогу, щоб подивитися, чи живий він ще. Він, будучи у несвідомому стані або прикидаючись, що мертвий, лежав, не рухаючись, підтверджуючи їхню думку про смерть, яка настала. Нарешті вони витягли його з басейну, роблячи вигляд, що він втратив свідомість від жари. Його більш вірні раби взяли його тіло, а його наложниці побігли з плачем і криками. Прийшовши до тями від цих звуків і від прохолодного повітря, він підняв повіки та повернувся на бік, щоб показати, що він ще живий. Підступні раби бігли в усіх направленнях. Багато з них вже спіймані, деяких ще шукають. Сам він, хоча й насилу, прожив кілька днів, не помер без задоволення почуття помсти, так як раби були покарані, поки він був ще живий. Покарані вони були так само, як карають вбивць. Ви розумієте скільком небезпекам, скільком травмам і злодіянням ми можемо піддатися? Ніхто не може відчувати себе у безпеці, навіть якщо він і добрий пан. Раби вчиняють так через власну лиходійську природу, а не через жорстокість господаря.

Пліній Молодший, Листи, 3.14

Що можна сказати про жінок-рабинь? Чи могли вони нести загрозу?Каролін Осієк пише: «У випадку повстання треба було побоюватися й помсти з боку рабинь. Наприклад, Діодор Сікулус говорить, що під час повстання сицилійських рабів близько 135 до н.е. одна подружня пара з Енни, Мегалліс і Дамофіл, були відомі, як ті, що особливо ображали своїх рабів. На відміну від батьків, їхня дочка постійно намагалася своєю добротою виправити шкоду, що вони завдали. Коли раби повстали, дочці дали піти у безпечне місце, а Мегалліс була віддана у руки її рабинь, які катували її та скинули з обриву (34.10, 13, 39. Carolyn Osiek; Margaret Y. MacDonald; Janet H. Tulloch. A Woman's Place: House Churches in Earliest Christianity (Kindle Locations 1418-1419) KindleEdition).

Християнство – це не «соціальне Євангеліє» у тому смислі, що воно не робило звільнення рабів метою свого існування. Замість цього у рамках звичаїв та устоїв конкретної культури християнство бачить людину такою, якою її бачить Бог. Хоча на землі вони можуть бути і рабами, у Царстві Небесному вони будуть носіями образу Христа, а деякі з рабів навіть на землі були рукопокладеними служителями – дияконами. Пізніше багато хто з християнських лідерів почав писати проти інституту рабства. А у ранній період християнства багато хто з рабів, що навернулися до нього, стали видними благовісниками або лідерами. Історія молодої рабині Бландини показує хоробрість і мужність, коли вона була замучена руками римлян.

Таке розуміння законів Небесного Царства, створених за образом Христа, проявлялося у багатьох питаннях.

Пліній, можливо, вважав смішним, що двом ЖІНКАМ та ще й РАБИНЯМ було присвоєне звання СЛУЖИТЕЛЯ. Якщо б він сприйняв це всерйоз, він розцінив би цей факт як загрозу римському способу життя та культу імператора.

Справа в тому, що християнство високо цінило рабів як носіїв образу Божого та потенційних лідерів. Це можна підтвердити тим фактом, що колишні раби були посвячені навіть у сан Папи.

Деякі зі старших керівників в оточенні християн (такі як Григорій Ніський та Іоан Златоуст) закликали до гарного ставлення до рабів і засуджували рабство, у той час як інші підтримували його. Християнство давало рабам рівне місце у питаннях віросповідання, дозволяючи їм брати участь у літургії. Згідно традиції, Папа Клімент I (служіння у 92-99), Папа Пій I (158-167) і Папа Калліктус I (близько 217-222) раніше самі були рабами (Вікіпедія, рабство у Стародавньому Римі).

Зверніть увагу на християнський шлях соціальної трансформації. Він витончений та одночасно могутній. Християнство пропонує новий погляд на цінність самої людини і у відношенні «рас та рангів», оскільки дивиться на ці питання з духовної точки зору:

«де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та не обрізання, варвара, скита, раба, вільного, – але все та в усьому Христос!» (Колосян 3:11).

Покликання місцевих християнських лідерів

Історія поширення християнства у перших століттях є прикладом для сучасних християнських лідерів. Заклик до служіння стосувався всіх, людей усякого рангу: рабів і вільних, низького або високого стану, будь-якого економічного статусу, обох статей незалежно від рівня освіти. Через свою віру багато хто з них були оголошені противниками закону. Поширення раннього християнства було потужним і непереборним. Члени церкви та керівники були з місцевого населення. Рання церква відновила, відродила та поставила ефективних лідерів, які змогли відтворити нових керівників у своїх громадах. Християнство поширювалося, щоб оновлювати, відновлювати та відроджувати людей, сім’ї та громади. Мета полягала в тому, щоб охопити весь світ Євангелієм.

«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8).

Поширення християнства у першому столітті досягло сердець людей і надихнуло християнських лідерів на наступні 2000 років. Поширення продовжується. Християнство принесе оновлення, відновлення та відродження, віщуючи створення всього заново, коли Христос повернеться. Читаючи цю книгу, запитайте себе, яка моя роль в оновленні, відновленні та відродженні мого співтовариства? Що повинно відбутися у мені, щоб зміцнити мій зв’язок з Богом? Як мені потрібно підготуватися? До якої роботи чи служіння я покликаний? Чи повинен я бути рукопокладеним?

Наступні питання також дуже важливі: хто стане моїм наставником (наставниками) на час моєї підготовки? Коли я стану лідером, кого я повинен буду залучити та кому стати наставником? Чи покликаний я до виховання інших лідерів, і, наставляючи багатьох, у свою чергу, створити центр наставництва?

Ця книга дасть відповіді на перераховані питання, коли Ви почнете свій шлях навчання тут, в Інституті християнських лідерів. Перший розділ ілюструє факт того, що раннє християнство полягало у покликанні на служіння тих, хто публічно вважався найнижчим з нижчих, тобто жінок-рабів. Бог бере Вас звідти, де Ви зараз знаходитеся, і у Нього є плани для Вас.

Можливо, Ви вважаєтеся людиною з нижчого класу, але Бог може покликати саме Вас, щоб принести оновлення у цей світ, або належите до середнього класу, та чи відчуваєте Боже покликання нести людям новину про відродження? Можливо, Ви забезпечені фінансово і впевнені, що покликані Господом. Сьогодні, як і в перші дні, я бажаю, щоб слово Плінія знову було сказане про християнство: 

«їх багато серед людей усіх віків, усякого рангу та обох статей, які тепер і в подальшому, ймовірно, будуть притягнуті до відповідальності, оскільки це «марновірство» поширюється, як вірус, не тільки у великих і маленьких містах, але й у селах».