Конспект лекції_5-2

Доброго дня, шановні друзі! Ми продовжуємо предмет нашого вивчення Огляд Нового Заповіту. І сьогодні Вашій увазі Я хотів би представити Соборне послання, Перше послання Апостола Івана. Це послання завжди глибоко шанувалося і привертало до себе особливу увагу християнської церкви. І що не дивно, воно поєднує в собі глибокі думки і простоту їх вираження. Воно має практичне і богословське значення. Його тлумачення умов, в яких знаходилася рання церква, висловлює принципи, думки і дії, які прийнятні в будь-якому столітті.

Щодо авторства цього послання. Іреней посилається на послання, як на твір Івана "улюбленого учня Господа", автора четвертого Євангелія. Климент Олександрійський та Тертуліан також цитують його як твір Івана. Учень Орігена, Діонісій, вважав, що воно було написано автором четвертого Євангелія. 

Причини і фон, які привели до написання цього послання. У ньому досить багато говориться про  псевдо вчителів, з якими потрібно боротися, що дозволяє провести порівняння між ними і найбільш ранніми гностичними тенденціями, особливо з докетизмом. Так, у 2 розділ 22 вірш, Іван пише: «Хто не правдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається Отця й Сина!». Треба трохи сказати, що з себе представляло докетичне вчення. Докетизм, як одна з форм гностицизму, від грецького слова "гносіз" - "знання", вчило про те, що великий, істинний Бог не може нічого спільного мати з матерією, гріховною і зіпсованою, і тому втілення Ісуса Христа було неможливо. Докетисти вчили про те, що "логос - божественний початок" зійшов на людину Ісуса. І на хресті, цей "божественний логос" залишив Ісуса Христа (людину) вмирати. Таким чином викривлялося саме вчення про жертву на хресті. Деякі докетисти на відміну від першої точки зору вчили, що Христос - Божественний Логос, мав лише тільки видиме або вдаване тіло. Що, власне, людям, апостолам тільки здавалося, що у Христа було тіло, а насправді тіло Його, було всього лише вдаваним. 

На підставі 4 розділу 1 вірша створюється враження, що ці псевдо пророки були членами християнської громади, але тепер пішли в світ. Слово "світ" тут, очевидно передбачає «не християнське суспільство». Тоді, це може означати, що вони продовжували спокушати тих, хто вірять, заманюючи їх, мабуть інтелектуальним аспектом своєї системи. Такий стан справ викликав занепокоєння у апостолів і був безпосередньою причиною написання послання. Християни повинні були бути попереджені про цю згубну оману.

На щастя, автор сам ясно говорить про мету свого послання. Тому у нас не виникає питань щодо того, з якою метою було написано Перше послання Івана. У 1 розділі з 3 по 4 вірш, він пише про те «що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом. А це пишемо вам, щоб повна була ваша радість!». У 5:13 він уточнює: «Оце написав я до вас, що віруєте в Ім'я Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім'я Божого Сина, маєте вічне життя». 

Говорячи про особливості цього послання, потрібно відзначити, що ніде більше в Новому Заповіті це поєднання віри і любові не виражається так само ясно, як тут. І очевидно, воно підкреслюється тому, що поведінка читачів була далека від гідної. Письменник змушений просити їх не любити світ, як у 2 розділі 15 вірш. І далі він, робить він це в таких виразах, які припускають їх бездуховність і засторогу проти ідолопоклонства, наприклад, 5 розділ 21 вірш показує їх духовний стан.

Отже, це їх загальні риси або характеристики, які властиві цьому посланню. Тепер, я хотів би запропонувати, або звернути вашу увагу на огляд самого послання.

В 1 розділі 8 вірш і далі 3 розділ 8,9 вірш, ми читаємо наступне: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!» Якщо ми відкриємо 3 главу 8 та 9 вірші, то прочитаємо наступне: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з'явився Син Божий, щоб знищити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він». І ось тут, ми тільки що читали, що, якщо ми говоримо, що не маємо гріха, то себе обманюємо, а двома розділами нижче апостол Іван пише "Кожен не чинить гріха". Яким же чином вирішити цю вдавану суперечність? Ці два вирази, прошу вибачення, ці два важливі місця Писання, які можуть викликати збентеження, здавалося б, суперечать один одному, але відповідь проста. Всякий раз, коли Іван говорить про гріх, грецька конструкція має на увазі "постійно повторюваний гріх" і відповідно вірш 3:8 можна прочитати, «Хто постійно чинить гріх, той від диявола». Іншими словами, Іван говорить, що якщо людина говорить, що вона безгрішна, то вона обманює сама себе. Це брехня і неправда. Тому, що в Писанні ми читаємо про те, що «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» і немає жодної людини безгрішної, крім Ісуса Христа, який не мав гріха. Але якщо в той же самий час християнин постійно перебуває в стані гріха, якщо гріховна поведінка стає принципом його життя, то це говорить про те, що людина справді не відроджена і лише тільки обманює себе, називаючись віруючою.

Наступний текст, на якому ми також зупинимо нашу увагу, це 5 розділ 7 вірш. Перше послання Івана 5:7, тут читаю наступне: «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно». Справа в тому, що в оригінальному тексті цей уривок швидше за все відсутній, а саме фраза «і ці Троє Одно», цей вірш відсутній в оригіналі. 

Але хай ця інформація не стане приводом для сумніву у Святому Письмі. Із 5000 манускриптів 99,75% ми впевнені в оригінальності тексту, під сумнів ставиться лише якихось 0,25%. Ця розбіжність, як правило, стосується другорядних, неосновних питань. І ось в цьому випадку, коли ми говоримо за цей уривок, у нас є тверда переконаність, що швидше за все, цей текст оригінальному не належить. Чому? Не виявлено жодного манускрипту, датованого до 1215 року нашого століття, де був би цей вірш. Найбільш ранній манускрипт датується цим роком 1215. Також, в ранніх перекладах: сирійському, латинською або єгипетському, його також немає, що наштовхує всіх текстологів на думку, що швидше за все, цей текст не є оригінальним. Також, ніхто з отців церкви не використовував його ніколи в своїй аргументації, в своїх суперечках, не приводив його в своїх проповідях або навчаннях. Особливо, коли християнам доводилося обговорювати такі важливі питання як Трійця, єдність Трійці. Складно собі уявити, чому цей уривок, якби він був оригінальним, не наводився і не згадувався отцями церкви. Також, цікаво те, що є манускрипти, в яких вірш «і ці Троє Одно» зустрічається на полях. Яким чином цей вірш міг виявитися частиною тексту, який ми сьогодні використовуємо? Цілком можливо, що при копіюванні манускриптів, ви пам'ятаєте, що в епоху «до печатної» (коли книги видавалися в друкарнях) сувої переписувалися від руки, і можливо, хтось із коментаторів, переписуючи цей уривок, побачив на полях цей коментар, коментар був істотним, важливим, здавався переписувачу цікавим, і можливо, був внесений з його особистої копії в сам текст. Подальше копіювання призвело до того, що цей текст, ця вставка, стала сприйматися як оригінальна.

Ми рухаємося далі, і текст, на якому б я тепер хотів би зупинити вашу увагу, це 5 розділ 6 вірш.  Тут написано: «То Той, що прийшов був водою та кров'ю, Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров'ю...» Що мав на увазі Іван, коли говорив тут про Того, Хто прийшов водою і кров'ю? Деякі коментатори припускають, що мова йде про смерть Ісуса Христа на хресті. Інші кажуть, що тут є можливо згадка або вказівка ​​на хрещення і смерть. Швидше за все, що друга точка зору є більш значною, більш вагомою тому, що тут йдеться про те, що Христос, який прийшов у цей світ, був хрещений і як людина помер на хресті, випустивши кров.

Наступний уривок, на якому нам обов'язково потрібно зупинитися, і який викликає безліч питань у його читачів, можливо, є і предметом вашого інтересу, це 5 розділ 17 вірш: «Усяка неправда то гріх. Та є гріх не на смерть». Що значить цей уривок? Гріх до смерті і гріх не на смерть. Що слід розуміти під гріхом до смерті, про який пізніше Іван скаже, що про таке навіть не потрібно і молиться? Було висловлено п'ять припущень. Перше – він не приймає Христа як Спасителя. Ця точка зору ґрунтується на самому уривку, оскільки Іван пише що, той, хто не приймає Сина Ісуса Христа як Бога, той не має життя в собі, можливо. Друга точка зору - було припущено, що це богозневага на Духа Святого, хоча існує думка що це історичний гріх. Коли ми говоримо про таке поняття як "історичний гріх" це означає, що таким гріхом можна було грішити лише тільки тоді, коли Ісус Христос ходив по землі. А саме, якщо ви пам'ятаєте, після побачених чудес, які вчинив Ісус Христос, фарисеї сказали, що в Ньому біс. Фактично, спостерігаючи ті чудеса, ті ознаки, які здійснював Христос, вони приписують їх дію, силу, бісу або сатані, князю бісівського, Вельзевулу. Таким чином, вони грішили і цей гріх проявився в невизнанні тих чудес, які вчинив Христос. Чи можемо ми сьогодні хулити Духа Святого? Деякі вважають, що так. Я думаю, що швидше за все, ні, тому що, сьогодні ми не бачимо на власні очі Христа, сьогодні ми не бачимо тих чудес, які здійснює Христос, тим же чином, як це бачили фарисеї і народ і тому ми не маємо такої можливості, згрішити цим же гріхом сьогодні. Вбивства. Можливо, що 3 розділ 15 вірш, це ще третя точці зору, є підставою для такої позиції: «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б». Тобто, такий уривок, з самого послання Івана, послужив підставою для цієї третьої точки зору. Отже, перша - відкидає Христа як Спасителя; хула на Духа Святого; і вбивство, той гріх, який не має вибачення. Або четверта точка зору - життя в стані гріха. Ми тільки що читали з вами, що всякий народжений від Бога не грішить, тобто, всякий народжений від Бога не знаходиться в постійному стані гріха. Гріх не є його постійною складовою життя. Фактично кожен християнин бореться зі гріхом, перемагає його, в якісь хвилини слабкості ми зазнаємо поразки, але засмучуємося у скоєному, і знову повертаємося до Бога і таки перемагаємо гріх,. Це така духовна боротьба, протистояння плоті і духу, яке триватиме до кінця наших днів. Але є інший стан, коли людина просто живе в стані гріха, і тоді постає питання, чи дійсно він, чи вона - християнин, і чи дійсно вона відроджена згори. І остання, п'ята точка зору - це ті, які були з нами, але вийшли від нас. Можливо, також, в силу знову-таки деяких текстів, які ми знаходимо в самому посланні, зробити підсумок чи висновок щодо тієї чи іншої точки зору, в цьому випадку досить складно. Є як у однієї, так і в іншої позиції свої вагомі аргументи. Я вважаю, однозначно ми можемо виключити хулу на Духа Святого, оскільки якщо це історичний гріх, тобто він сьогодні не повторюється. Чотири інші точки зору мають право на існування.

Зараз я хотів би звернути Вашу увагу на Друге послання Івана. Хоча в книзі відсутні відомості про автора, внутрішній зміст послання свідчить на підтримку Івана. Міститься подібність стилю і словника між цими посланнями і двома іншими прийнятими посланнями апостола Івана (Євангеліє від Івана і перше послання). Наступні слова і фрази - загальні у всіх трьох писаннях: «любов до істини», «пізнали істину», «ходіння в істині», «Новий Заповіт», «любов один до одного», «спокусник», «антихрист», «перебувати». Моральні та доктринальні проблеми обговорювані в другому посланні ті ж, що і в першому: потребі любити один одного та жити в слухняності заповідям Ісуса Христа. Тому, Друге послання Івана ніколи не піддавалося сумніву що до авторства Івана. 

Мета, з якою воно було написано. Перш за все, він хотів написати пані та її дітям про їх любов і вірність істині. Потім, він бажав закликати її продовжувати ходити в любові та в правді і виконувати заповіді. І нарешті, він хотів попередити її про псевдо вчителів, повідомити їй про свої плани відвідати, і послати привіти від дітей її сестри. 

Особливості цього послання. Пробний камінь єресі - це відкрите заперечення істини про те, що Бог прийшов у плоті, в особистості Ісуса Христа. Заперечення втілення або народження від Діви автоматично веде до заперечення безгрішного життя Ісуса Христа, Його чудової жертви, Його тілесного воскресіння та другого приходу на землю. Це заперечення приходить не від незнання істини, а від повного відкидання цієї істини. Щодо цього послання, в силу його стислості, немає багато спірних питань або тем, які б заслуговували на увагу. 

Тому, я пропоную звернутися до Третього послання Івана. У цьому посланні Іван закликає братів християн допомагати один одному. Він хвалить Гая за ходіння в істині, за гостинність до посланців Євангелія. Але на протиставлення Гаю, гордий і неслухняний Діотреф, не дослухався до слів Івана. Третє послання Івана - це протиставлення прикладів благочестя і нечестя. 

Авторство. Є подібність стилю і словника між цією книгою та іншими посланнями Івана. Знову, ми бачимо такі ж відмінні фрази: «любов в істині», «істина в тобі», «ходити в істині», «не бачив Бога». Повторення авторського самовизначення як «старець» нероздільно пов'язує третє послання з другим. Аргументи на користь авторства Івана в одному випадку, слід приймати й у другому.

Мета послання. У цій особистій записці Іван вирішує похвалити Гая за його любов і молитву, висловити свою радість від перебування Гая в істині, похвалити Гая за гостинність. Також автор виказує своє незадоволення поведінкою Діотрефа. Фактично закликає Діотрефа взагалі відмовитися від керівництва та до слідуванню прикладу Димитрія. Іван бажає похвалити Димитрія і повідомити Гаю про плани відвідати його. Щодо того, про кого ж йшла мова і про якого Гая, є тільки деякі припущення. Ми зустрічаємо чотири Гая: Гая з Македонії, Гая Дервіянина, Гая з Коринфа, але всі ці чотири людини були звернені через служіння Павла. Тому, можливо, що Іван написав якомусь іншому, невідомому нам Гаю. Але, від цього, послання не робиться менш значущим або корисним для нашої уваги.

І останнє, на що ми звернемо увагу, це послання Юди. Хто ж був автором цього послання? У Новому Заповіті на це ім’я згадано семеро людей. По-перше, це один з предків Ісуса; це син Якова; це повстанець із Галілеї, про якого згадується в Діях 5 розділ 37 вірш; людина з Дамаска; посланець Єрусалимської церкви; це брат Якова, зведений брат Ісуса Христа; і зрадник Ісуса. Думаю, що з усіх цих семи, ймовірно, лише тільки передостанній, брат Якова і зведений брат Ісуса Христа, про якого ми читаємо в Євангелії від Марка 6 розділ 3 вірш, дійсно є автором цього послання. Як один з молодших братів Якова, він не вірив в месіанство Ісуса за часів Його земного служіння. Але, оскільки він був разом з Марією, братами і апостолами в світлиці після вознесіння Христа, то він напевне навернувся під час 40-денного служіння Ісуса Христа, після воскресіння. Можливо, через навіть особисту зустріч Спасителя йому. У подальшому він подорожував з місця на місце, проповідуючи  про свого брата Ісуса як про Месію. Можливо, що у цьому служінні його супроводжувала його супутниця, дружина. 

Юда ясно говорить про ту мету, з якою він хотів написати своє послання. Він хотів закликати своїх читачів до боротьби за віру (3 вірш), і попередити їх щодо тактики відступників (4 вірш). Також він описує властивості псевдо вчителів і їх подальше засудження, нагадує про минулі передбачення апостолів щодо зростання відступництва, та він має бажання затвердити справжніх учнів, справжніх християн у божественному захисті.

Остання особливість, на яку я хотів би звернути Вашу увагу, це послання містить класичний опис відступництва. Юда використовує покоління Ізраїлю в пустелі, ангелів, які не зберегли своєї влади; жителів Содому і Гоморри, Каїна, Валаама і Корея, як історичні приклади і прецеденти гріха відступників. Всі вони були покарані за свої гріхи в минулі століття. Отже, Юда запевняє своїх читачів, що і відступники цього століття також будуть засуджені у свій час. У Новому Заповіті ми маємо серйозне попередження про гріх відступництва, говориться, що через ріст беззаконня любов багатьох охолоне. Ми бачимо, як божественна істина, Слово Боже часто нехтується, багато хто відступають від неї. І це слово, про охолодження любові, актуальне і зараз для нас. Нехай Господь зміцнить кожного з нас у слідуванні істині, в твердому, рішучому бажанні діяти по істині, не тільки знати цю істину, але жити цією істиною. І нехай кожного з нас, любов, буде зміцнюватися в Господі. Нехай Господь вас благословить в цьому, а я вдячний вам за вашу увагу!