Доброго дня, шановні друзі! Ми продовжуємо предмет нашого вивчення Огляд Нового Заповіту, і сьогодні я хотів представити Вашій увазі послання апостола Павла до Римлян.

Отже, послання Апостола Павла до Римлян.

Незважаючи на те, що Павло був євреєм і здобув освіту в Єрусалимі, він був народжений римським громадянином і жив серед язичників протягом своєї молодості. В Тарсі Павло вивчив грецьку мову і культуру. Павло був унікально підготовлений до того, щоб нести Євангеліє язичникам, він бажав нести Євангеліє туди, де воно ще ніколи не проповідувалося раніше. Книга Дії розповідає нам про те, як драматично Бог врятував Савла з Тарса для того, щоб бути апостолом для язичників. Савл став Павлом, який слідував велінням Божим, проповідував Євангеліє і заснував багато церков.

Павло написав 9 листів, які ми називаємо послання до церков і 4 до певних особистостей. Більшість з листів були написані до церков, які він сам засновував. Його занепокоєння у всіх листах про те, щоб церкви мали чисте життя і чисті доктрини. Павло мав сильне почуття свого покликання і авторитету від Бога, так само, як і сильне занепокоєння і любов по відношенню до тих, кому він писав. Також, слід зазначити що Послання до Римлян було написано з двоякою метою - Павло переслідував дві мети в написанні цього листа. По-перше, приготувати церкву в Римі до його візиту, він планував місіонерську поїздку в Іспанію, про що ми читаємо з 15 розділу 24 вірша; і надати церкві в Римі повне розуміння Євангелія, яке він уже проповідував протягом більш ніж 20 років. Він каже: «Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію.»

Також, хотів звернути Вашу увагу на наступне. Це найбільш методичний лист, який колись написав Павло. Він слідував певному, заздалегідь представленому плану. Це, фактично, більше схоже на теологічний курс, ніж на особистий лист. Через те, що Павло не засновував ту церкву в Римі і поки ще не був там, він багато особистого в ньому не пише. Але у останньому, 16 розділі ми знайдемо багато імен. Павло вітає іменами тих, кого знав особисто.

Зараз я пропоную перейти до покрокового дослідження того, який плану і яку  структуру,  Павло мав. Він, як ми вже сказали, методично представив своє послання.

Отже, перше - це вступ, перших 15 віршів апостол Павло слідує стандартному стилю написання листів, де на початку він представляється: «Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, вибраний для звіщення Євангелії Божої.» Після того як він представився, він адресує церкву, якій це послання було написано. 7 віршем вітання закінчується. 

Далі, Павло пише про своє бажання бути в Римі, про те, що його вже давно переслідувало це бажання, і ось тільки зараз, з'явилася така можливість. Далі, після короткого привітання, Павло говорить, і це самий, такий, великий розділ, власне, про мету або основний зміст свого листа. Це може бути відображено 16 і 17 віршами: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. Правда бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою». І ось тут, перш, ніж розповісти про благодать і спасаючий, незаслужений Божий дарунок з ласки, через жертву Ісуса Христа, Його пролитої крові, Павло починає розповідати про нашу загальну гріховність. Перший уривок, це з 16 по 32 вірш 1 розділу. Павло розповідає про те, що гнів Божий сходить на будь-яку неправду і всяку безбожність. Тут, ми бачимо, як він детально і в величезній кількості перераховує ті гріхи, які робить людина, показуючи тим самим, що кожен з нас заслуговує на гнів Божий. Те загальне одкровення, яке було дано, тут ми читаємо: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання». Іншими словами, Бог явив Себе в тому світі, який нас оточує, в створеному світі. Коли ми розглядаємо Боже творіння, що знаходиться навколо, що оточує нас, ми розуміємо, що є Творець, який створив все це. Богослови називають це ще Космологічним аргументом. Ну ось, коли ми бачимо цей знак Божої присутності, дотик Божої руки, людина тим не менш не готова була прийняти Божу істину. Але, як тут ми читаємо: «Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві», і тому Бог віддав їх всякому збоченому розуму. Отже, тут, ми дізнаємося, по-перше, 16 і 17 вірш - основна думка, далі причина гніву - це гріховна поведінка людини, з 24 по 32 вірш перераховується той довгий список гріхів, про який я вже сказав.


І ось 2 розділ переводить нас, перемикає, показуючи, що Божий суд, не дивиться на обличчя, справедливо однаковий як для язичників, так і для юдеїв: «Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш». «А ми знаємо, що суд Божий по правді на тих, хто чинить таке. Невже ти вважаєш, що засуджуючи інших за такі самі вчинки, що й ти чиниш, тобі вдасться уникнути Божого суду?» Іншими словами, апостол Павло переключає увагу з язичників, які не прийнявши Божу істину, живуть у гріхах на євреїв, які знали Божу істину, але на жаль, знаючи цю істину, не виконували ці заповіді. 

Наступна частина, 2 розділ якраз присвячений осуду невірних юдеїв. Павло суворо, але справедливо вказує на гріховну поведінку, про це ми читаємо в 21 вірші: «Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш! Наказуючи не чинити перелюбу, чиниш перелюб! Гидуючи ідолами, чиниш святокрадство! Ти, що хвалишся Законом, зневажаєш Бога переступом Закону!». У другому розділі Павло однозначно доводить, що ніхто з юдеїв, що мають закон, приписи Мойсея, не може похвалитись тим, що він їх дотримується. І ось, незважаючи на таку невірність юдеїв відкривається Божа вірність, тут ми читаємо, це 3 розділ вже з 1 по 8 вірш, що незважаючи на те, що юдеї не виявилися вірними Божим заповідям і постановам, які не зберегли Божу істину, Бог залишився істинним і вірним. І тому, як вірний і справедливий суддя, він справедливо і абсолютно заслужено винесе покарання і суд для кожного з нас, не тільки для язичників, і не тільки для юдеїв, але для язичників і юдеїв. 3 розділ 10 вірш: «Як написано: Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!» І далі Павло цитує Старозаповітні писання, показуючи цю загальну людську гріховність. Але, напевно, якби апостол Павло зупинився тут, це було б одним з найжахливіших послань, які коли-небудь чуло людство. Дізнатися про те, що ти грішник і дізнатися про те, що Бог справедливо повинен покарати тебе! 

На щастя, апостол Павло тут не зупиняється, і він переходить до наступного великого розділу, який починається з 3 розділу 21 вірша і продовжується аж до 5 розділу 21 вірша, по суті, до кінця 5 розділу. Що ж ми знаходимо в цьому 21 вірші? Драматичну зміну: «А тепер - говорить апостол Павло - без Закону, правда Божа з'явилась, про яку свідчать Закон і Пророки». І що ж це за правда Божа? Це виправдання по вірі, це можливість отримати прощення даром, з Божої благодаті. Цьому апостол Павло присвячує кінцівку якраз 3 розділу з 21 по 26 вірш. Для євреїв могло постати питання, як, невже даром, ось просто так, незаслужено, не за твої справи? І тут апостол Павло наводить приклади виправдання через благодать, даром, незаслужено, як це ось було в Старому заповіті. Тут, він починає з праотця євреїв - Авраама. Що ж скажемо? Він ніби ставить запитання від тієї аудиторії, від слухача, який сприймав послання Павла: «Що ж, скажемо, знайшов Авраам, наш отець за тілом? Бо коли Авраам виправдався ділами, то він має похвалу, та не в Бога. Що бо Писання говорить? Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність». Тобто, першого, кого приводить Павло в доказ спасіння даром і благодаттю, це Авраам - праотець всіх євреїв і наш духовний праотець, батько кожного, хто вірує. Тут ми бачимо, що Авраам отримав спасіння даром, заповіт даром, прощення даром, землю даром, обітницю сина даром, і все це лише завдяки вірі, а не заслугам Авраама. 

Далі, він наводить приклад Давида: «Як і Давид», це такі приклади або ілюстрації того, що ми отримуємо виправдання даром: «Як і Давид називає блаженною людину, якій рахує Бог праведність без діл: Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи». Ми пам'ятаємо, що цар Давид, незважаючи на свою любов, відданість і посвячення Богу, згрішив перед Богом, але пережив ось це навернення і виправдання даром, знову-таки ж, не по своїм заслугам, але з Божої ласки і Божої любові. Це другий яскравий приклад, де ми бачимо спасіння по благодаті, про спасіння даром. Отже, що ми знаходимо? Бог виправдовує людей не за наші діла, але по вірі, про це ми читаємо в четвертому розділі з 1 по 8 вірш, не за виконання ритуалу з 9 по 12 вірш, тому що: «Чи ж це блаженство - питає Павло - з обрізання чи з не обрізання?» Ми говоримо що віра враховується Авраамові за праведність. Коли враховується, до обрізання або після? Не через обрізання, а до обрізання, і прийняв він ознаку обрізання як печать праведності, через віру. Знову-таки, апостол Павло показує що і саме обрізання, як символ Завіту, прийшло пізніше, по вірі. Тобто, віра Авраама була виявлена ​​раніше, тобто людина, знову-таки, рятували не ритуалами і виконанням якихось правил або обрядів, але завдяки вірі. По вірі, а не за законом з 13 по 17 вірш, ми читаємо: «Бо обітницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Законом, але праведністю віри». Тобто, знову-таки, ми бачимо, що віра, а не закон спасають. І останнє, ми читаємо, що по вірі й за обітницею ми спасаємося всі, як діти Авраама, про це говорить уривок з 18 по 25 вірш.

 

Цікаво, як починається 5 розділ, він, свого роду, такий підсумок, який підводить тут Павло всьому тому, що було сказано. Це, як гімн хвали спасінню по вірі: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа». Далі, Апостол Павло показує, що вірою ми маємо мир з Богом, примирившись через Христа, який помер за нас. І ось тут, в цій другій частині 5 розділу, ми зустрічаємо два образи Адама. Тут апостол Павло показує, що як через першого Адама гріх прийшов у світ, а з гріхом смерть, так, кожен з нас будучи нащадком цього першого Адама, разом з ним, з потомством, успадкував цей смертоносний гріх - подарунок від нашого праотця. Але далі, апостол Павло виводить на сцену «другого Адама» - Ісуса Христа, через якого Бог приносить в цей світ прощення для кожного, хто приймає його. Як в першому Адамі ми всі вмираємо, наслідуючи гріх, так у другому Адамі, кожен з нас може жити, успадкувавши вірою спасіння і прощення. 

 

Далі, Павло розвиває цей образ нового життя у Христі, цього він присвячується 6 і 8 розділи, і тут, перше про що він говорить це те, що ми звільняємося від рабства гріха. Яким чином? Ми, фактично, вмираємо для гріха. Тут він говорить про те, що ми, фактично, хоронимося. Символ водного хрещення якраз про це і говорить, що коли людина занурюється в воду, вона як образно вмирає для гріха і тому вже не може грішити. Ми читаємо 6 розділ з 1 вірша: «Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась? Зовсім ні! Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім? Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися?». Він каже, друзі, давайте згадаємо, для чого ми робимо водне хрещення? Хіба не говорить воно про те, що ми вмираємо в Ісусі Христі? Де вбивається наша стара, гріховна натура, плоть, і воскресаємо для нового життя. Далі, 6 розділ в його другій частині, він показує, що ми більше не повинні бути рабами гріха, що ми не перебуваємо під контролем цієї гріховної природи, ми не повинні віддавати володіння нами нашим пристрастям, плоті. Грецьке слово «саркас» - «плоть», іноді це слово може перекладатися багатьма значеннями, воно має великий спектр значень, але коли ми говоримо про плоть, як «ката саркас» - це значить перебувати під владою гріховних бажань, коли вони беруть верх над нами і ведуть нас поза нашою волею. Павло показує, що ми тепер померли для цих гріховних бажань, тому, що в нас народилася нова природа. Христос відродив нас до нового життя і ми тепер можемо чинити відповідно до духу, тобто перебуваючи під владою Духа Святого. Фактично, ми більше не раби, які зобов'язані виконувати бажання плоті. 

І 7 розділ мимоволі наводить нас до наступного, а як же закон? І ось тут, апостол Павло розкриває і показує, що гріх ставав вкрай грішним за допомогою закону. Тут, він показує на життєвому прикладі заміжньої жінки, та смерті її чоловіка, що ми більше не зобов'язані законом. Ось як це звучить, 7 розділ 1 вірш: «Чи ви не знаєте, браття, бо говорю тим, хто знає Закон, що Закон панує над людиною, поки вона живе?» Так, переконливо. І далі він вдається до життєвого, житейського зрозумілого прикладу: «Бо заміжня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка. Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане дружиною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Закону, і не буде перелюбницею, якщо стане за дружину іншому чоловікові. Так, мої браття, і ви вмерли для Закону через тіло Христове».  Тут апостол Павло знову вдається до того образу, який він вже показав в 6 розділі - водне хрещення, як символ смерті і поховання, фактично, ми померли. Наша, та стара людина, яка перебувала під владою «ката саркас», гріховної природи яка володіла нами, тепер померла, вона похована. Фактично, ми тепер не зобов'язані ні плоті, ні сатані, ні закону, він більше не має над нами влади. Як проілюстрував це апостол Павло, через приклад заміжньої дружини та овдовілої дружини. І тут, він показує, що і ми тепер, померши для закону, ми воскресли для Христа і нового життя: «Так, мої браття, і ви вмерли для Закону через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскреслому з мертвих». І ось тут Павло показує те протистояння, яке ми відчуваємо. Справа в тому, що, ми -то померли щоб належати Христу, але постає питання в свідомості будь-якого благочестивого єврея: «Невже закон грішний ?»- особливо після того, як він почув слова Павла про те, що гріх робиться вкрай грішним за допомогою закону, це могло бути сприйнято, як цілковите святотатство, богохульство. Павло показує, що ні, ні, Закон святий і праведний, і чистий, але гріх діяв через закон, тим самим збуджуючи в нашій гріховній природі ті бажання. Ну, напевно, ви відчували це, спостерігали на своїх власних дітях. Варто лише тільки вам сказати «не можна, не чіпай і не бери», як діти відразу ж хочуть чіпати, брати і робити те, що ви їм заборонили. Подібним чином діє закон в нашому випадку, коли ми чуємо «Не пожадай, не візьми, не вкради, і не зроби» - нам якраз хочеться і бажати, і красти, чинити так, як закон забороняє. Це якраз те, про що говорить апостол Павло, що гріх стає крайнє дієвим за допомогою закону. І ось це протистояння ми спостерігаємо серед двох явищ природи, двох проявів натур, які ведуть боротьбу в нас. Апостол Павло продовжує цю дискусію і показує тепер нове життя, яке ми маємо у Христі. А саме: «Тож немає тепер осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом». Пам'ятаєте, по плоті, що знаходиться під владою гріховної природи, і по духу, що знаходиться під владою Духа Святого. 

І Павло розповідає, що з себе представляє це життя по духу з 1 по 13 вірш, він присвячує цьому першу частину 8 розділу. Далі, він говорить про те, що ми є спадкоємцями Божими, тобто, як діти, як Христос, ми успадкуємо все, що нам дарує Господь, і нинішні страждання, які ми потерпаємо, вони нічого не варті проти тієї слави, що має з'явитися у нас. Далі, він говорить про те, що і Дух Святий допомагає нам у нашому безсиллі.

На цьому уривку, а саме з 28 по 30 вірш, ми зупинимося детально, він є не тільки важливим в структурі всього послання, але також є істотним в розумінні богословських доктрин. Тому ми приділимо йому особливу увагу, але ми зробимо це в наступній лекції. Але тут, поки що, тільки хотів сказати, що тут, ми побачимо ті благословення, які ми маємо від цього нового життя в Бозі. І ось 8 віршем апостол Павло закінчує доктринальну частину, яка пов'язана з спасінням. 

З 9 по 11 розділи, він особливо приділяє увагу ізраїльському народу. І для нього це питання не тільки богословське або теоретичне, але він болючий для нього. Апостол Павло говорить про свою печаль серця. Ось як ми читаємо: «Кажу правду в Христі, не обманюю, як свідчить мені моє сумління через Духа Святого, що маю велику скорботу й невпинну муку для серця свого!». Тут, як би апостол Павло говорить про той сердечний біль, який він переживає, ви тільки подумайте «Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом». І апостол Павло вище сказав, що для нього це не порожні слова, він закликає Бога в свідки, і свою чисту совість, що він дійсно говорить і має на увазі те, що він говорить. Настільки глибоко він переймався любов'ю до свого народу, але на жаль цей народ залишився глухим і сліпим до Божої істини. Як же це сталося? Павло відкриває нам таємницю, він показує, що не всі ті, які по крові є нащадками Авраама, дійсно діти Авраама, це не тілесні діти, які успадковують спасіння, але діти духовні. Про це ми читаємо 6 вірш 9 розділу: «Не так, щоб Слово Боже не збулося. Бо не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля, і не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: в Ісаку буде насіння тобі». Далі апостол Павло наголошує на однину, і він показує, що не фактично народжені по крові, але народжені за духом, є спадкоємцями Божим, ті, які були обрані Богом для спасіння. І тут, слідуючи його логічному мисленню, встає знову у його слухача, читача послання, логічне запитання, ну так, а за що ж мене тоді засуджувати? 9 розділ 14 вірш: «Що ж скажемо? Може в Бога неправда? Зовсім ні! Бо Він каже Мойсеєві: Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись. Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує». І далі, Павло показує, що цей дар спасіння і дар обрання до спасіння, це не заслуга людська. Він наводить у доказ цього фараона, показуючи що Бог обирає його, і поставив для певної мети, озлобив фараона для того, щоб явити Свою славу. «А ти скажеш мені: - 19 вірш -  Чого ж іще Він докоряє, бо хто може противитись волі Його?». Фактично, знову його слухачі задаються питанням: "Ну добре, якщо Бог обирає одного до спасіння, а інших засуджує, то ну що я можу тут сказати, що я можу всупереч Божій волі поставити?" І Павло розвиває цю бесіду зі своїм уявним опонентом, з тим слухачем або читачем, який звертається до його послання, і каже: «Хто ти?» Можливо це звучить трохи зухвало, але ставить нас на своє місце. «Отже, хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом?» Ну так, хто я такий, щоб міг сперечатися з Богом. Хоча ви згадайте, що створений світ в особі сатани і повсталих ангелів, бажав сперечатися з Богом. Давайте не будемо повторювати цю згубну помилку і не будемо сперечатися з Богом. Апостол Павло продовжує свою аргументацію і каже «твориво» це трішечки звучить принизливо, але по суті показує, що ми створені, а Бог вічний; ми тимчасові, а Бог нескінченний; «Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так? Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?» Отже, після того, коли апостол Павло показав, що, фактично, лише тільки обрані спасуться, а обрані це не ті тілесні діти, але діти духовні, він пояснює це обрання і показує, яку праведність справді Бог приймає. Праведність по вірі, це з 30 вірша 9 розділу: «Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведності, досягли праведності, тієї праведності, що від віри, а Ізраїль, що шукав Закону праведності, не досяг Закону праведності». Ми знаємо що Павло в посланні до Галатів (3:24), буде показувати, що закон був вихователем до Христа і ніколи не був призначений для того, щоб спасати, але навпаки повинен був, як раз, показати нашу гріховність. Пам'ятаєте, що гріх став дуже грішним за допомогою закону. Ізраїль шукав закону праведності, не досяг до закону праведність. Чому? Тому що шукали не в вірі, а в справах закону, бо спіткнулись об камінь спотикання, як написано: «Ось Я кладу на Сіоні камінь спотикання та скелю спокуси, і кожен, хто вірує в Нього, не посоромиться!» 

Далі, 10 розділ присвячений наступній темі, де він з перших же віршів цього розділу показує ту помилку, яку допускають євреї. І сумно те, що сьогодні, цю фатальну помилку повторюють багато християн, «Браття, бажання мого серця й молитва до Бога за Ізраїль на спасіння. Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом». У чому полягала ця не розсудливість євреїв? «Вони бо, не розуміючи праведності Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій». Фактично, що сталося з євреями? Аби не допустити визнання своєї гріховності і цього незаслуженого дару Христа і прощення в Божій крові не прийнявши, вони намагаються поставити свою власну праведність, показавши, що своїми власними силами, вони можуть досягнути спасіння. Сьогодні, на жаль, багато християн, говорячи про спасіння через жертву Ісуса Христа, намагаються до цієї жертві щось додати і сказати, що потрібні певні справи, дотримання певних обрядів і виконання певного служіння, наявність певних дарів, дотримання певних днів. Тобто кажуть про формулу «Христос плюс ще щось». Апостол Павло говорить, ні, в цьому, як раз, і полягала помилка юдеїв, які намагалися поставити свою власну праведність, не прийнявши Божий дар праведності, незаслужений, не за наші діла.

Павло розвиває далі цю думку і говорить про спасіння по вірі, а не по заслугах, не за наші діла. Ось, як я читаю з 5 вірша: «Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити. А про праведність, що від віри». І далі апостол Павло показує, що це зовсім різна праведність, де ми вірою приймаємо те, що зробив для нас Христос і отримуємо цей незаслужений дар. І як наслідок, ось цього бажання само праведності. Бажання євреїв власними справами отримати це Боже виправдання приводить їх до того, що вони не приймають Божу праведність, не приймають Боже благовістя. Служіння апостола Павла і Божу істину відкидають, Бог при цьому обирає залишок, який спасеться. Апостол Павло говорить про це на початку 11 розділу: «Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув народа Свого? - відповідь однозначна, - Зовсім ні!». І він нагадує, друзі ви взагалі не забули, що «Бо й я ізраїльтянин, із насіння Авраамового, Веніамінового племені. Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що говорить Писання». Далі апостол Павло показує що, той ось той, обраний залишок, він спасеться. А як же інші? Решта загинуть не увірувавши. Про це ми читаємо з 7 вірша: «Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи, як написано: Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня».

Це та сумна картина, яку ми спостерігаємо, коли в своєму гріховному стані, такої гордості, неприйняття Божої істини, людина робиться жорстокою, йде шляхом прямим, шляхом, який веде її до смерті. Але, як ми знаємо, результат відпадання Ізраїлю, виявився благословенням для поганів. Те, що стала погибеллю для євреїв стало порятунком для поганів. Тут апостол Павло показує, 11 вірш, «Тож питаю: Чи ж спіткнулись вони, щоб упасти? Зовсім ні! Але з їхнього занепаду спасіння поганам». Ви пам'ятаєте, навіть в своєму служінні, апостол Павло, відвідуючи одне місто, друге місто, третє місто, подорожуючи і поширюючи благу звістку, починав з того, що він відвідував синагогу. Як скоро, озлобившись, євреї або юдеї не готові були слухати Божу істину, він розвертався і йшов до поган, і це ставало порятунком і благословенням для поганів.

Далі апостол Павло наводить ілюстрацію оливного дерева. Він показує, що як часто доводилося садівникові, доглядаючи за оливами, обрізати деякі гілки, які не плодоносили, були вже непотрібними для того, щоб на їх місце прищепити нові гілки. Таким чином, як були відсічені деякі євреї, через своє невірство, на їх місце були щеплені язичники. І ось наступний уривок з 25 по 32 вірш, де апостол Павло говорить про спасіння Ізраїлю, особливо слова: «і так увесь Ізраїль спасеться», ми з вами розглянемо уважно в наступній частині нашого тексту, йому ми приділимо більше уваги.

Але ми рухаємося далі і говоримо про завершення 11 розділу, де Павло підсумовує, фактично, гімном прослави Бога, з 33 вірша, я читаю наступне: «О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано? Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь».

Закінчивши цю богословську частину, апостол Павло переходить до практичної частини. Всі його послання будувалися подібним чином. На початку йшла така теоретична, академічна частина, а потім йшла практична, прикладна частина. І ось тут, Павло дає практичні поради, починаючи з 12 розділу 1 вірша, він говорить про присвячення себе Богу. Цікаво прочитати цей уривок «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя». Слово «тож», звучить як наслідок де Павло показує, що в результаті вашого правильного розуміння Божої істини, повинні настати такі дії, а саме: «повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу». Тобто, фактично наше розуміння повинно вплинути на наші дії. Він закликає нас віддати себе під повне розпорядження Богу, як жертва цілопаленя, яка повністю була спалена на вівтарі, так повністю ми повинні віддати себе в розпорядження Богу. «І не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму», він говорить, що ми не повинні схилятися до образу думок, поведінки цього світу, але повинні, навпаки, трансформуватися, формувати свою свідомість відповідно до Божої істини. Це повинно бути оновленням нашого розуму, «щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.»

І далі, Павло говорить про служіння, яке ми повинні здійснювати, це продовження 12 розділу, різні практичні повеління, які випливають з нашого трансформування і розуміння Божої істини, ставлення до влади, 13 розділ. Далі, виконання закону, а саме, що любов є по суті виконання закону, і інші повеління. 

Далі, Павло говорить, даючи деякі поради в 14 розділі, що ми не повинні судити один одного за їжу або за свята. Ви повинні розуміти, що деякі, які звернулися до Христа, євреї, далі продовжували дотримуватися традицій, єврейських свят, певних днів, не вживали певну їжу, що у одних викликало сміх й іронічне ставлення, а у інших, хто слідував цим святам і не брав певну їжу, неприязнь до тих, хто це не робив. Апостол Павло говорить, що ми не повинні судити один одного. І тут, він говорить такі слова: «Ти хто такий, що судиш чужого раба?» - 4 вірш 14 розділу. Можливо це трохи різко, але він ставить категоричне питання: «хто ти? що судиш другого? Він для пана свого стоїть або падає; але він буде стояти, бо має Бог силу поставити його». Тут, апостол Павло вчить нас не судити один одного і приймати, незважаючи на ті слабкості або якусь специфічну думку, якщо хтось із нас має таку. Далі, він розвиває тему про не спокушення їжі і бере себе в приклад, каже, що: «Коли ж через поживу сумує твій брат», то він, Павло, готовий відмовитися і не їсти м'ясо взагалі. Хороший приклад для наслідування. Ми, подібно до Павла, заради любові до брата, бути готовими відмовитися від наших речей, які ми вважаємо заслужено отриманні, властиві нам, але від яких ми повинні бути готовими відмовитися через любов до нашого брата чи сестри.

І далі - подяка Богу. Цікаво, що в деяких манускриптах, цей уривок зустрічається в різних частинах, можливо, тому, що послання апостола Павла пережило чимало нападок з боку різних єретиків. Часто бувало, спотворене або ж фізично переслідуване, коли його намагалися знищити, можливо, в силу цього, ось цей уривок, так званої «дагсології» - прославлення апостолом Павлом Бога, знаходиться, зустрічається, в різних частинах послання до Римлян.

Далі, апостол Павло говорить про служіння один одному, про однодумність, яке повинно бути в церкві і про служіння Христа для юдеїв і язичників. І звичайно ж, висновок із загальними привітаннями, які Апостол Павло адресує римській церкві.

Нехай Господь благословить нас прийняти цю велику, божественну істину, прийняти Боже спасіння даром, по благодаті. Нехай Господь збереже кожного з нас приписувати собі або своїм заслугам, або своїм справам, цей чудовий Божий дар, який ми отримали не завдяки нашим досягненням, не завдяки нашим зусиллям або нашим заслугам, але дарунком, з ласки Божої.

Нехай Господь благословить кожного з нас. Я вдячний вам за вашу увагу!

Última modificación: lunes, 22 de noviembre de 2021, 11:17