Конспект лекції 1

Урок 1

Доброго дня, шановні друзі! Ми починаємо предмет нашого вивчення - огляд Нового Завіту. Але перш, ніж ми приступимо до самого вивчення, я хотів би відразу ж звернути вашу увагу на завдання нашого предмета. Зрозумійте правильно, метою огляду Старого Завіту або Нового Завіту не ставиться детальне чи глибоке вивчення кожного окремого слова або певного тексту. Ні, наша задача швидше в тому, щоб отримати загальну картину, немов піднявшись на висоту пташиного польоту, побачити все цілком. І ось сьогоднішня наша лекція буде присвячена введенню, де ми зробимо з вами історичний огляд періоду, який буде цікавити нас. Справа в тому, що вся інформація, яку ми сьогодні подивимося, не буде безпосередньо пов'язана з уривками Священного Писання, але вона дає нам свого роду підставу, фон, який допомагає нам зрозуміти біблійні істини. Деякі біблійні тексти стають доступними або зрозумілими, якщо ми звертаємо увагу на цей історичний фон. 

Потрібно розуміти, що нас відділяють 4 великих прірви від того періоду, коли був написаний Новий Завіт. 

По-перше - це мовна. Потрібно пам'ятати, що і сам Христос, і апостоли, і їх сучасники не говорили ні російською, ні українською, ні білоруською або іншою знайомою нам мовою. Вони використовували арамейську і 

грецьку мови, деякі з них володіли латиною, тому нам доводиться звертати увагу на ці мови. 

Також нас відділяє культурна прірва. Та культура, в якій вони жили, абсолютно відрізняється від нашої, також їх св ітогляд, їх спосіб життя. Тому нам сьогодні доводиться звернути увагу на деякі історичні факти. 

Також потрібно розуміти, що ми говоримо з вами про час язичників. Якщо ви пам'ятаєте, в книзі Єзекіїля ми читаємо про те, як слава Божа залишає храм. Шахіна залишає Святе Святих, затримуючись біля храму, потім пересувається на Оливну гору і звідти залишає Єрусалим. Коли храм був зруйнований, то Божої присутності в ньому вже не було. Народ ізраїльський виявився у вигнанні. Цей період ознаменував початок часу язичників. Цей період буде тривати, як ми читаємо, в посланні до Римлян, поки не закінчиться час язичників. Отже, час, про який ми будемо говорити з вами - це час язичників. 

Так само потрібно розуміти, як сказано в посланні до Галатів 4 розділ, Апостол Павло говорить, що «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Сина Свого». Тобто, всі ті обставини, які супроводжували Ісуса Христа, були підготовлені Богом. Бог сформував таким чином всі обставини, які оточували Ісуса Христа, апостолів і епоху поширення Євангелія, таким чином, що все було готово, як родючий ґрунт був готовий прийняти зерно, так тодішня цивілізація, тодішній світ готовий був почути Ісуса Христа. 

Яким же чином Бог підготував цей ґрунт? Ми зараз з вами і подивимося. Отже, перше на що нам потрібно звернути увагу - це Римська імперія. Це на той час найбільша з відомих держав, імперій, цивілізацій, що охопили той, тодішній світ. Римська імперія простягалася від Британських островів на заході, аж до Індії на Сході. Від Чорноморського, Північного узбережжя до Африки на півдні. Вона охопила весь тодішній цивілізований світ. І я не буду зупинятися тут детально, але хотів би порекомендувати вам подивитися в наших нотатках, з посиланням на огляд Нового Завіту від Меррілла Тенні, детальне, але стисле уявлення про римських імператорів, які правили в цей період, період апостолів Христа і епоху ранньої церкви. 

Я тільки хотів би звернути належну увагу на наступні моменти. Що в Римській імперії існувало два види управління провінціями. Щодо спокійної території, населення, якої було лояльне по відношенню до Риму, включалася в Сенатські провінції. Такими провінціями керував проконсул, відповідальний перед сенатом. Потрібно також зауважити, що римські правителі часто користувалися допомогою місцевої влади. А римські чиновники, які погано поводилися з місцевим населенням, позбавлялися посади і піддавалися покаранню. Хоча проконсули і прокуратори нерідко намагалися використовувати своє становище для особистого збагачення, їх діяльність, як правило, приносила процвітання в провінціях, та набагато більше прибутку, ніж збитку. Римляни будували дороги, зводили громадські споруди і розвивали торгівлю. Але при цьому римські чиновники намагалися отримати посади правителів провінціями, тому, що ці посади вважали вельми прибутковими. Такі правителі іноді виявлялися настільки жадібними, що їх провінції буквально розорялися від непомірних податків. Але були і більш мудрі правителі, що піклувалися про добробут провінцій. Вони використовували кошти від збору податків на будівництво доріг і портів, намагалися оживити торгівлю, підняти рівень життя. Але все ж, Рим розцінював провінції, як свою власність, як об'єкт необмеженої експлуатації. Аж до правління Костянтина, вони існували на положенні данників Риму, а не рівноправних суб'єктів цивілізації. Ця інформація допомагає нам краще зрозуміти всі ті ситуації, коли, наприклад, апостолу Павлу доводилося стикатися з одним або іншим проконсулом, правителем провінції, або Христу, коли Він мав постати перед Пілатом. Той тиск, який фарисеї чинили на Пілата, погрожуючи йому, якщо той не розіпне Христа, то він не буде вважатися другом кесаря. Фактично Пілат розумів тиск, маніпуляцію, яку на нього чинили. Іншими словами, фарисеї говорили: «Якщо ти зараз Його не  розіпнеш, то завтра або післязавтра в сенаті, в імперії, в Римі дізнаються про твою нелояльність.

Також потрібно відзначити або звернути увагу на грецьку культуру. Греція була завойована, Еллада переможена силою Римського меча, але грецька культура виявилася настільки сильною і впливовою, що вона підкорила Рим і Римську імперію. Ось як про це пише Меррілл Тенні, дозвольте мені процитувати: «в римських будинках з'явилися грецькі раби, які найчастіше були набагато освіченіші за своїх господарів, вони ставали вчителями, лікарями, керуючими, більш того, аристократична молодь Рима почала вчитися в грецьких університетах в Афінах, Радосі, Тарсі і інших грецьких містах. Молоді римляни вивчали грецьку мову, що стала для них мовою культури і дипломатії. Будучи переможені римлянами на полі битви, греки завоювали їх в сфері культури. Говорячи про грецьку культуру необхідно зробити особливий акцент або особливо відзначити вплив грецької культури на Палестину і ізраїльський народ. Олександр Великий залишив цей світ і у віці 33 років, не маючи спадкоємця. Тому, чотири його воєначальника поділили цю велику імперію між собою. Північна частина Палестини дісталася селевкідам, південна - птолемеям. І протягом всього періоду до встановлення римської влади в Палестині, Ізраїль перебував на політичному шпагаті між цими двома  правителями. Одні та інші боролися як за симпатію, так і за схильність Ізраїлю до себе, чи то силою меча і під тиском, чи то лестощами і якимись подачками, але й ті, та інші намагалися елінізувати Ізраїль, привнести грецьку мову, культуру, грецьких божеств, поклоніння Зевсу як основному богу та інше. Знову ж я хотів би процитувати: «панування селевкідів в Сирії дуже сильно вплинуло на стан всього регіону. Антіохія, столиця селевкідського царства, була третім за величиною містом Римської імперії, у ньому немов зустрілися Схід і Захід. Грецька мова і культура широко поширилися на Близькому Сході і стала найважливішим засобом спілкування і культурного обміну між народами. Жителі багатьох міст Палестини, особливо Галілеї, говорили на двох мовах і поклонялися як західним, так і східним божествам. Також потрібно відзначити, що селевкідам і птолемеям вдалося залучити на свою сторону багатьох євреїв, елінізувати їх, і прищепити їм грецькі звички і традиції. У містах переважала грецька архітектура, грецька мова яка була прийнята при царських дворах, широко поширювалась і в народі, про це свідчать знайдені папіруси. По-грецькі писали любовні листи, вірші, біографії, рахунки, ділові документи, медичні рецепти і вироки в суді. Звання урядовців в Єгипті були грецькими навіть за часів римської окупації. Правителі всіляко прагнули впровадити елліністичну культуру в життя народу. Місцеві божества отримували грецькі імена, в містах будувалися гімназії і амфітеатри. Грецька культура стала тим середовищем, в якому поширилося Євангеліє Ісуса Христа. Завдяки Септуагінті (це був переклад Старого Заповіту на грецьку мову) знання про живого Бога  проникло в найвіддаленіші куточки Римської імперії. Дозвольте мені це проілюструвати кількома прикладами. Ми знаємо, що сам Христос говорив грецькою мовою так само як і апостоли. Ми знаємо, що всі Євангелія і весь Новий Заповіт були написаний грецькою мовою, мовою яка була зрозумілою у всій тогочасній імперії. Іншими словами, Бог таким чином приготував ґрунт, що він дав одну доступну і зрозумілу для всіх на той час мову, грецьку, яка найкращим чином сприяла поширенню Євангелії. 

В цей же час римляни створили державну систему з її централізованими дорогами і порядком, з легіонами і гарнізонами, які охороняли порядок  спокій в Римській імперії. Зрозуміло, що це не було місцем ідеальним, але тим не менше, апостоли й учні Ісуса Христа могли безперешкодно поширювати добру звістку, крокуючи по тих же римських дорогах. Деякі з яких збереглися і до наших днів і навіть зараз служать і експлуатуються. 

Окремі слова потрібно сказати про Ізраїль. Сімдесят років вавилонського полону, сприяли виникненню синагог і зростанню їх значення і впливу в іудаїзмі. Групи вірних своєму заповіту з Богом іудеїв збиралися для читання Святого Письма і молитви. Вони вибирали з-поміж себе вчителів, які ставали релігійними вождями народу, замінюючи священиків в храмі. Вивчення закону замінило жертвоприношення, а дотримання моральних норм - ритуали. Іншими словами, можна сказати що як тоді, так і сьогодні, ізраїльська держава ґрунтується на трьох стовпах: це Святе Письмо, якому євреї безумовно слідують- книги Старого Завіту, це синагога, як народні збори без вивчення Святого Письма, і інститут Раввінізма або вчителів закона.

Що ми дізнаємося про соціальне життя імперії? Римська імперія як, напевно, будь-яка інша цивілізована держава складалася з певних верств. Перша, про яку варто згадати були аристократи, зрозуміло, що вони становили меншість, були римлянами в своїй переважній чисельності. Аристократи, користуючись тими багатствами і владою, яку вони отримали завдяки поширенню Римської імперії, часто були переможені цією розкішшю і багатством, яке вони мали, ставали ленними, дозвільними, з багатьма шкідливими звичками, які розбещували суспільство. Аморальний спосіб життя, аморальна поведінка, постійні свята, які тривали іноді тижнями або навіть місяцями, розбещували суспільство, псували аристократів, керівників або верхівку імперії зсередини. 

Але також був і середній клас. На початку існування Римської імперії, в її ранню епоху зародження імперії, вони становили ядро ​​- це були вільні хлібороби, фермери, ремісники - незалежні, вільні, мислячі. Але в міру того як росла імперія, підкорялися провінції і данина надходила в Рим, жоден з цих фермерів, ремісників не був у змозі витримати тієї конкуренції, чи то з дешевими товарами, які йшли зі сходу, чи то з дешевим зерном з Єгипту. Багато з них збанкрутували, втратили свій бізнес, не маючи можливості запропонувати настільки мізерну ціну, яку пропонували провінції, користуючись рабської силою, і тому доповнювали наступний клас. Так званий клас плебеїв або бездомних, жебраків якими була заповнена столиця Рима. Багато людей сходилися туди для безкоштовних хліба та видовищ. Вони ставали тією сірою масою, якою користувалися аристократи, часто на виборах, для того щоб придбати необхідні голоси. І саме звідти пішла фраза «хліба і видовищ». Вони складали майже половину населення Риму, якщо до них додати рабів. За різними підрахунками Рим налічував близько 600 тисяч населення, де, можливо, велика частина з них, до 50% були раби. Раби поставлялися в Імперію звідусіль, з усіх провінцій, вони були завойовані в походах, підкорені силою зброї, придбані за гроші або просто народжені вже в сім'ї рабів. Стан рабів був настільки соціально важким, ми б сказали нестерпним, тому що їх прирівнювали до знарядь праці, до інструментів. Один з римських письменників сказав, що сільськогосподарські знаряддя діляться на два типи: на неживі і живі, тобто рабів. Це дає нам уявлення про те, як відносилися римляни до рабів. Але в той же самий час, ми знаємо, що раби ділилися на дві категорії: на тих, які виконували чорну, брудну роботу, і  тих, які виконували більш кваліфіковану роботу, як-то на лікарів, вчителів, медиків, державних чиновників.

Що ми знаємо про культуру і життя імперії? По-перше, це література. Меррілл Тенні перераховує таких відомих римських і грецьких поетів якВергілій, Горацій, Сенека і Петроній, Пліній Старший і таких відомих істориків як Тацит і Светоній, Ювенал. Ось, що він пише: «Римляни, якщо говорити за мистецтво і архітектуру, не були оригінальними в своєму декоративному мистецтві, але вони досягли успіху у створенні монументальних архітектурних споруд. Вони досягли багато чого під час будівництва, навчившись використовувати арочні перекриття, широко застосовуючи цеглу та цемент в якості будівельних матеріалів. Багато побудованих ними мостів, амфітеатрів і лазень стоять і до сьогодні. Потрібно сказати, що так, дійсно, римляни не були ні в будівництві, ні в архітектурі, ні в інженерії винахідливі, вони швидше прагматично засвоїли все те, що завоювали, придбавши як грецький, так і Західний, так і Східний досвід будівництва і архітектури. Вони асимілювали, використовуючи те, що завоювали для свого блага. 

Музика і театр. Всім відомий Колізей, який служив місцем для народних зборів, виступу поетів, де гралися, ставилися п'єси, де виступали артисти. Я хотів би продемонструвати вам наступний слайд. Цей слайд, фотографія, була зроблена в грецькому місті Епідурас і тут ви бачите амфітеатр, який зберігся до наших днів. Хотів би відзначити особливо ту акустику, яку просто, без підсилювачів та мікрофонів,  виробляє цей театр. Якщо стояти в центрі, на арені, то голос поширюється з неймовірною силою. Звук такої якості, що це просто викликає захват. Тут грецькі і римські оратори, поети і письменники виступали перед народом, тримали свої промови. Пізніше ми повернемося до музики та театру. Цікаво те, що крім мистецтва, римляни розвинули аренні бої, змагання, гладіаторські бої, не всі з них були кривавими і на смерть. Багато хто з гладіаторів виживав. І не тільки раби були гладіаторами, а й деякі вільні люди в пошуках слави чи багатства опускалися в ці підприємства. Ці жорстокі бої часто закінчувалися каліцтвом, а іноді навіть смертю. Народ вимагав, як пам'ятаєте, хліба і видовищ. Якщо музика і театр пестили їх ніжне почуття, то арена, де люди билися на смерть, билися з дикими тваринами, пестила їх самі нижчі почуття.

Мова. У Римській імперії переважали декілька мов:  по-перше, це латинь, зрозуміло чому-це була рідна мова Риму; грецька мова, яка була міжнародною мовою, якою користувалися в усій імперії, і також арамейська. Арамейська мова стала мовою Палестини і народів Близького Сходу, цією мовою говорили і сам Христос, і апостоли. Це була основна і перша мова в Палестині за днів Ісуса Христа. Також була важливою і древньоєврейська мова, на якій були написані Писання, які читалися в синагогах і на якій виголошувалися молитви. 

Наука. Потрібно сказати, що римляни, які володарювали у світі в І столітті, мало цікавилися серйозною наукою, їхні стосунки були найчастіше чисто утилітарними, тобто прагматичними. Більшість технічних винаходів, що використовувались римлянами в будівництві і військовій справі, були зроблені греками. По-перше, це механіка і фізика, яку вони використовували для зведення того ж валу, для стінопробивних машин, для катапульт і інших метальних снарядів. Але астрономія не залишилася без уваги, і не тільки греки, котрі вивчали зоряне небо, але і волхви часів Ісуса Христа, які прийшли з Вавилону, також займалися астрономією. Географія, медицина отримали своє поширення. Ми знаємо, що один з авторів Нового Заповіту і євангеліст Лука був медиком за професією. Освіта - це те що не було системним в Римській імперії. Виховання дитини в середній римській сім'ї, будинку, зазвичай, починалося педагогом-рабом, який повинен був давати дитині перші уроки і водити його в одну з приватних шкіл в місті. До тих пір, доки римський хлопчик не навчиться читати і писати, не освоїть базові принципи арифметики і письма, літератури і навичок володіння мовою, він перебував під наглядом цього наставника. Тут амфітеатр, про який я говорив.

Тепер економічне життя. По-перше, землеробство. Потрібно відзначити, що свої основні засоби до існування Рим отримував завдяки зерну, що находило з єгипетської Олександрії. Це була житниця Риму. Але також інші товари надходили і з інших завойованих провінцій, а цьому сприяли олександрійські торгові судна. Вони були найкращими і найбільшими, деякі з них досягали 60 метрів в довжину. Пересувалися вони як під вітрилами, так і за допомогою весел. Один з олександрійських кораблів міг крім вантажу брати на борт до 1200 пасажирів. Більшість суден з Олександрії було обладнано для перевезення зерна, тому що на них здійснювалося постачання Риму. Ця фотографія була зроблена в Коринті. Тут, на цій прикрасі, барельєфі, який раніше служив окрасою чийогось дому, ви бачите човен і човняра, керуючого цим кораблем. Це показує, що корабельна справа була сильно розвинена в Римській імперії. Не тільки торгові судна, але також і військові римські судна, які були, як правило, легші, мали галерних рабів, які розташовувалися часто в кілька ярусів для того щоб надати більшу швидкість суднам. Піратство було не рідкістю в той час і тому римські кораблі повинні були курсувати для того, щоб зберігати порядок і безпеку на торгових морських шляхах. Саме ж землеробство в Римі як таке, приходило в занепад зі зрозумілих причин. Жоден з фермерів, ремісників і хліборобів не міг витримати тієї конкуренції з провінціями, з дешевими товарами, які надходили звідти, з майже безкоштовними зерном, яке безоплатно роздавалося в Римі. Зрозуміло, такі фермери або ремісники разорялися, доповнюючи число багатьох плебеїв, які тиняються без діла в Римі, в пошуках хліба і задоволення. 

Промисловість зіткнулася з тією ж самою проблемою, знову ж, ремісники, які не були здатні витримати тиск або конкуренцію з провінціями, часто розорялися і поповнювали число плебеїв. Фінансова система в Римській імперії була добре розвинена, і римляни, на подив, дозволяли завойованим провінціях карбувати свою власну валюту, тому в Імперії було безліч грошових обігів, але стандартом, швидше за все, був динарій із зображенням імператора. 

Транспорт і пересування. Цей пункт заслуговує на особливу увагу, я вже сказав про морське сполучення, але ще треба   відзначити римські дороги, які збереглися до наших днів. Завдяки цим дорогам, які як артерії зв'язували всю римську імперію, підтримувався порядок, торгівля і комунікація в імперії. Завдяки цим дорогам, Євангеліє змогло так швидко поширитися. Павло, мандруючи зі своїми супутниками від одного великого міста до іншого,використовував дороги. Цікаво, що якщо подивитися навіть ті 7 церков, які згадує Іван в книзі Об`явлення, то вони якраз знаходилися одна за одною, розташованими на римській дорозі.

Релігія імперії. Потрібно сказати, що римляни були вкрай нерозбірливі, не перебірливі в поклонінні богам. Вони швидше розвивали Пантеон, збори богів, де до своїх, вже наявних богів, з легкістю додавали інших богів підкорених народів. Єдине, що їх турбувало так це, напевно, лише тільки культ імператора або поклоніння імперії, але про це трохи пізніше. Цікаво, що римляни швидко ідентифікували своїх богів з грецькими богами, створивши таким чином якусь паралель в релігійних системах. Те, чого вимагали, починаючи з Августа, імператори-це поклоніння імператору як Богу, роблячи це культом імперії. Не всі імператори сприймали свою божественність буквально. Деякі з них, як то Домініціан, зажадали буквального поклоніння собі як богу. Фактично кожен римлянин повинен був отримати так званий «лебеліус»- папір, який заявляв про його лояльність до імперії, і що він хоча б раз на рік зробив поклоніння імператору. Для цього потрібно було взяти дрібку пахощів, підійти до вівтаря імператора, посипати пахощі на вогонь і сказати імператору: «бог». Зрозуміло, що християни на таке були не здатні. Християни, які не могли прийняти такого поклоніння людині, відмовилися брати участь в цьому культі, чим накликали на себе жорстокі переслідування. Самим римлянам нічого не коштувало додати до довгого списку богів ще одне ім'я, тому вони не змогли зрозуміти причини відмови від поклоніння імператору і розцінювали його як політичний жест. Тобто ви розумієте, що іншими словами, в римській свідомості, коли вони мали цілу довгу гряду інших богів, не вміщалося, чому ви не можете до наших богів додати ще й якогось Христа і ніяк не вкладалося в римській свідомості, чому ви не готові поклонятися імператору як Богу? Ви

не підтримуєте імперію? Ви вороги існуючого ладу? Між християнською і язичницькою точкою зору на цю проблему не могло бути компромісу, тому багато християн переслідувалися. 

Також були і релігії Таїнств. Вони, як правило, прийшли зі сходу. Ні поклоніння богам греко-римського Пантеону, ні поклоніння імператору не задовольняли людей повністю. Це, як свого роду на ринку: якщо вас не влаштовує цей або  інший товар, ми можемо запропонувати ще третій. Обидві релігії супроводжувалися ритуалами і жертвопринесеннями, вони були пов'язані з колективними діями і виключали індивідуальний прояв. Обидві обіцяли захист божества, але не давали розраду в горі та сил для протистояння нещастям. Людині, яка шукала особисту віру, давали можливість безпосереднього спілкування з божеством. І ось тут більшість східних релігій пропонувала цей містичний, таємничий досвід закритих товариств, зборів, культів і поклонінь, які пропонували релігійні переживання. Часто вони межували з відвертим окультизмом. 

Тим, кого не влаштовував цей довгий список богів, для кого грецька і римська релігія або релігійна система здавалися примітивними, а легенди опису життя богів скандальними, часто низинними і плотськими, тим людям тогочасне суспільство могло запропонувати філософські вчення. Тут ми можемо перерахувати деякі з них. По-перше, це платонізм.  Можливо він, навіть, був одним з основних вчень. Платон, засновник вчення, пропонував уявлення про світ, як про примарне. Він малював образ людини, що знаходиться в темній глибокій печері, де лише тільки те, що він бачить, є слабким відображенням світла, що проникає в печеру. Іншими словами, Платон вчив, що є ідеальне уявлення. Ну, скажімо, про дерево, і все, що ми бачимо-це всього лише жалюгідна подоба тих дерев, того ідеального дерева, яке є. Таким чином, він вчив про подвійність світу: реального, фізичного, який нас оточує, як жалюгідної подоби того ідеального світу який існує. На зміну йому прийшов агностицизм і неоплатонізм. Неоплатонізм, засновником якого став Платон, котрий пропонував ту ж саму модель подвійності світу з його примарною реальністю, але на відміну від попереднього Платона, пропонував пізнання ідеального світу через екстаз і особливі переживання, містицизм (гностицизм), з яким зіткнулися апостоли і про які ми читаємо в посланнях, зокрема у Іоанна або у Павла в посланні до Колосян, були двох типів. Вони говорили про те, що Бог, який створив цей світ не міг бути ідеальним, це злий Бог. Відповідно той світ, який ми бачимо, він злий за своєю природою, і є світ ідеальний, світ який ми пізнаємо через особливі одкровення, особливі знання, так звані «гнозис» - знання  або певні пізнання, які пропонували гностики. І ось той ідеальний світ можна було пізнати через ці приховані знання. Вчення агностицизму не було монолітним, єдиним, воно відрізняється і немає якоїсь чіткої картини його уявлення або вчення агностицизму, тому що були гностики, які вчили про те, що був ідеальний Бог, який не міг створити цей недосконалий, зіпсований світ. Але такий Бог створив щось на зразок свого образу, так званої еманації, і ця еманація справила ще одну еманацію, що дозволило вже останній, зіпсованій еманації, зробити цей гріховний світ, в якому ми живемо, матеріальним, тому що нематеріальний Бог не міг стикатися з цим брудним і матеріальним світом. З вчення гностиків випливало два висновки: або повна аморальна поведінка, тому що, те тіло в якому ти живеш, матеріальне і зіпсоване і було створено поганим Богом, тому не має значення, що ти робиш в цьому тілі-тебе чекає безсмертя і вічне життя з хорошим Богом. Інші, навпаки, нехтували своїм тілом, опускаючись в крайній аскетизм, принижуючи або пригнічуючи своє власне тіло, вважаючи, що це  негідне життя і що однозначно піддасться тлінню. Епікурейство пропонувало філософію щастя. Все, що потрібно людині - це щастя і все життя людини повинно бути націлено на досягнення щастя. Лише тільки те, що приносить щастя, має значення. Не можна сказати, що епікурейство було і є обов'язково аморальним. Але ось це домінуюче уявлення про щастя і гонитву за щастям було основним лейтмотивом усього філософського вчення. Стоїцизм. Він був популярний в Римській імперії. Багаті римські воєначальники дотримувалися цього філософського вчення. Можна сказати, що воно пропонувало образ стійкого воїна, який може здолати всі труднощі і тяготи життя, які випадали на його шляху. Цинізм або кінізм, від якого походить наше слово «цинік», також скептицизм. Більше інформації про ці вчення ви можете знайти в літературі для додаткового читання. 

Час невблаганно біжить, і ми рухаємося далі. Я хотів би звернути Вашу увагу на іудаїзм. По-перше, ми говоримо тут про єдинобожжя євреїв і високу мораль. На відміну від язичників, які не могли запропонувати ні того, ні іншого, євреї пропонували поклоніння одному Єдиному Богу. Основним девізом, мотивом всієї релігії Ізраїлю була відома фраза з книги Повторення Закону 6 глава 4 вірш де сказано: «Шма Ісраель Адонай Елохім ну Адонай ехад. Слухай Ізраїль Господь Бог наш Господь Єдиний є». І звичайно ж висока мораль, яку ми не можемо знайти в інших ні філософських навчаннях, ні релігійних системах. Це була релігія, яка була зосереджена навколо Єрусалимського храму. Тут я хотів показати модель. Це модель, яка знаходиться в Єрусалимі. За тими даними, які ми маємо, ймовірно, що храм виглядав саме так. Тут, ви бачите саме Святилище, кілька дворів, про які ми ще будемо говорити пізніше і прилеглу територію храму. Ось таким чином виглядав храм Ірода, третій храм, який був зведений Іродом Великим. Говорячи про Ірода Великого, я хотів би згадати один важливий момент. Незважаючи на те, що сам Ірод не був євреєм, був тираном, про якого сам римський імператор пожартував, що краще бути свинею ніж сином Ірода. Це було тоді коли Ірод відправився до нього просити про страту двох своїх синів. Проте, справедливості заради, слід визнати, що Ірод виявився дуже здібним правителем, який зробив багато благ для свого народу. Він надав щедрі субсидії під час голоду, він побудував цілий ряд фортець, укріплень, захистивши країну від іноземних вторгнень. Він реалізував велику будівельну програму, стимулюючу зростання торгівлі, за що і отримав прізвисько Великий. При ньому значно покращився економічний стан країни, тому незважаючи на інтриги при дворі, його правління можна вважати досить успішним. 

Крім релігії, яка була зосереджена на храмі, ми вже говорили про синагогу, як про центральне місце для спілкування, для поклоніння, для вивчення Священного Писання і там же при синагозі відбувалася і освіта. Єврейські хлопчики навчалися там читати і писати і звичайно ж предметом їх вивчення це була Тора - Святе Письмо. Там же, при синагозі, розвивалися релігійні школи, так звані Раввіністичні школи. Як і будь-яка інша релігія, іудаїзм мав в собі секти, але мейнстрімом, основним рухом, було храмове поклоніння і єврейська синагога. Ще один слайд, який я хотів вам показати, це останки синагоги в Капернаумі. Це велична будівля, яка зберіглася до наших днів. І останній слайд стосується секти, так званої секти Єссеїв, де в іудейській пустелі, в місцевості Кумран, були знайдені кумранські сувої, які представляють неймовірний інтерес для сьогоднішнього богослов'я, текстології та безпосередньо для нашого предмету - огляду Нового Заповіту. Щиро вдячний за вашу увагу! Нехай Господь вас благословить!