Конспект лекції 3.2

Доброго дня, дорогі друзі! Ми продовжуємо предмет нашого вивчення «Систематичне богослов’я». І сьогодні мова піде про те, на чому ж писалася Біблія.

Отже, дозвольте звернутися до наших заміток. І перше, що я бажав би процитувати – це список того матеріалу, на якому писалася Біблія: глиняні таблички, камінь, кістка, дерево, шкіра, різні метали, черепки, або, як їх називають текстологи, острокони, папірус та пергамент. «Все це використовувалося у давнину в якості матеріалу для письма. З перерахованих матеріалів для нас найбільший інтерес представляють два останніх, папірус та пергамент, оскільки більшість манускриптів Старого та Нового Заповітів були написані саме на них».

Папірус. «Виробництво папірусу процвітало у Єгипті. Ця рослина була від трьох до п’яти метрів та товщиною з людську руку, трикутна у поперечному перерізі, розрізалася на шматки довжиною близько тридцяти сантиметрів кожен. Кожен шматок розщеплювався уздовж і серцевина розрізаного очерету нарізалася тонкими смугами. Шари таких смужок розміщувалися на рівній пласкій поверхні, розташовуючи всі волокна в одному напрямку. Зверху накладався інший шар, в якому волокна йшли поперек нижнього шару. Потім обидва шари спресовувалися разом так, що виходила сторінка, яка віддалено нагадує наш сьогоднішній папір». Якщо Вам доводилося відпочивати у Єгипті, бути у Єгипті, мабуть, Ви спостерігали ці папіруси. Саме на таких папірусах і була написана більшість текстів Священного Писання.

Але папірус мав свої недоліки у порівнянні з іншим матеріалом, а саме пергаментом. Дозвольте мені прочитати з наших заміток: «Пергамент виготовлявся зі шкіри великої рогатої худоби, овець, кіз, антилоп, головним чином молодих тварин. Після зскрібання волосся шкіру мили, згладжували пемзою та натирали крейдою. Деякі розкішні рукописи, згідно Блаженного Ієроніма, який не схвалював таку практику, були зроблені з пергаменту, пофарбованого у пурпуровий колір, а писали на ньому золотими та срібними чорнилами». Отже, це два тих основних матеріали, на яких писалися книги Старого та Нового Заповіту. Давайте подивимося якої форми вони були.

Форми стародавніх книг. Перша та найбільш поширена – це форма свитків. «Окремі шматки папірусу послідовно склеювалися, у результаті чого виходила довга смуга папірусу, яка намотувалася на палку. Для зручності користування свиток, довжина папірусу, полотна була обмеженою. Довжина середнього грецького свитку, літературного твору, перевищувала десять метрів досить рідко. Кожна з найбільш об’ємних книг Нового Заповіту, Євангеліє від Луки та Дії святих апостолів, зазвичай займали цілий папірусний свиток довжиною від дев’яти з половиною до дев’яти цілих восьми десятих метри. Безсумнівно це послужило однією з причин чому Євангеліє від Луки та книга Дії святих апостолів були написані на різних свитках». Як Ви розумієте, ця форма свитку була досить незручною: якщо раптом Вам потрібно було прочитати з середини свитку, то потрібно було фактично розгорнути цілих десять метрів папірусного свитку, і якщо раптом Ви бажали б повернутися до початку свитку або до кінця свитку, то знову прийшлося б згортати свиток або в один, або в інший бік. Зрозуміло, що це було досить незручно.

Можливо, через цю незручність і з’явилася інша форма книги, а саме кодекс. Кодекс виготовлявся шляхом склеювання разом зігнутих посередині аркушів папірусу та наступного їх зшиття. Християни виявили, що дана форма книг має ряд переваг у порівнянні зі свитками. Іншими словами це був прототип сьогоднішньої книги, якою набагато зручніше користуватися, ніж свитком.

Потрібно також казати про переваги у використанні пергаментів замість папірусу, який використовувався для виготовлення книг. Ця різниця на сьогоднішній день очевидна. Пергамент у порівнянні з папірусом був міцним та довговічнішим матеріалом, ніж крихкий папірус. Окрім того аркуші пергаменту дозволили без труднощів писати на обох боках, у той час як вертикальні напрямні волокна зворотного боку папірусу істотно знижували його переваги та не дозволяли використовувати зворотний бік папірусу. Ви пам’ятаєте, про що ми розмовляли: очерет складався волокнами в один бік, потім клався інший шар і це все спресовувалося. Фактично лиш вертикально розташовані волокна дозволяли переписувачу записувати текст. Інший бік, з напрямними зверху вниз структурою волокон, не дозволяв використовувати цей текст, тоді як на пергаменті можна було писати з обох сторін.

Давайте подивимося на роботу стародавніх переписувачів. «Для зручності письма на папірусі писці зазвичай використовували горизонтальні волокна на лицьовому боці в якості напрямних рядків. Пергамент же необхідно було попередньо розмітити і за допомогою тупокінцевого інструменту визначити стовпці та рядки. При цьому проводилися не тільки горизонтальні лінії, але й дві вертикальні лінії для того, щоб визначити поля кожної колонки тексту. На багатьох рукописах до сих пір видні не тільки ці напрямні лінії, але й невеличкі крапки на пергаменті, які писець спочатку проколював, щоб за даними орієнтирами розлініяти пергамент. Різні скриптури використовували різні способи розлініювання, і у ряді випадків сучасні дослідники можуть визначити місце виготовлення новозавітного рукопису шляхом порівняння способів його розлініювання. Оскільки волосяний бік шкіри був темніший на пергаменті, ніж її внутрішня поверхня, було вирішено, що найкраще враження на читача справляє лиш у тому випадку, коли окремі аркуші пергаменту брошуруються не хаотично, а таким чином, щоб на розвороті книга виявлялася або зі світлими сторінками, або з темними, або з внутрішнього боку пергаменту, або зовнішнього». Як бачите, це досить ємна робота, яка була нелегкою працею при переписуванні книг.

Також коли ми кажемо про манускрипти та переписування, потрібно звернути увагу на дві особливості, на два зовсім різних шрифти: унціальне та мінускульне письмо. «Унціальне письмо – це книжковий варіант письма, характеризується більш вишуканим та більш виразним виконанням літер, кожна з яких стояла ізольовано, окремо. Унціал мав багато спільного з сучасними великими літерами. Найбільш витонченими зразками грецького унціального письма виступають деякі класичні та біблійні рукописи, виготовлені у період з третього по четверте століття. Ця особливість у відміні письма між унціальним та мінускульним дозволяє дуже легко визначити період, або точніше вік, манускрипту. Проте з плином часу цей книжковий стиль письма починає погіршуватися: унціальні літери стають товстими та грубими. Потім приблизно на початку дев’ятого століття почалася реформа письма, у результаті якої було розроблено новий стиль, що відрізнявся швидким злитим написанням маленьких літер. Цей стиль називається мінускульний. Таким чином, коли ми зустрічаємо стародавній манускрипт, написаний великими, або так званими унціальними літерами, або маленькими прописними мінускульними, то можемо орієнтовно визначити рік манускрипту».

Також потрібно відзначити, що текстологам часто доводиться працювати з так званими палімпсестами. Це два грецьких слова «палім» і «псау», що означає знову зскребти. Справа у тому, що виготовлення манускрипту, як Ви розумієте, було справою дорогою, і якщо пергамент коштував дешевше, то книги, написані на шкірі, обходилися досить дорого. Тому деякі з книг переживали друге народження: колишня, написана на шкіряних сторінках, зскрібалася, заново полірувалася і книга була придатна, в якійсь мірі не зовсім ідеально, але придатна для написання нового тексту. Деякі такі палімпсести є цінними у текстології, оскільки сьогоднішніми сучасними технологіями ми можемо відновити первісний текст, який був ранніми копіями біблійних свитків.

Також потрібно відзначити особливість саме злитого написання. У давнину писці писали не на рядках, як ми робимо сьогодні, а під ними, ніби підвішуючи букви грецького алфавіту під лінії. Як правило, між словами або реченнями не малося жодних пробілів. Такий тип письма називався безперервним аж до восьмого століття. Знаки пунктуації зустрічалися у рукописах лиш в окремих випадках зрозуміло часом через відсутність точного словоподілу виникали двоякі розуміння або прочитання тексту.

Також потрібно відзначити, що через економію матеріалу переписувачам доводилося скорочувати слова, а частіше за все найбільш вживані слова як Бог, Син Божий, Спаситель, коли використовувалася перша та остання літера слова і позначалася зверху рискою для того, щоб позначити, що це скорочення. Іноді такі скорочення служили причиною помилок при неправильному розумінні переписувачем тексту.

Наступне, на що хотілося б звернути увагу – це скрипторії. «Це ті місця, де ці свитки переписувалися. Коли у четвертому столітті християнство отримало офіційний статус державної релігії, новозавітні кодекси стали виготовлятися у спеціально пристосованих для цього скрипторіях. Зазвичай робота здійснювалася наступним чином: у робочому приміщенні скрипторію кілька професійних переписувачів, християн та навіть нехристиян, використовуючи пергамент, пір’я та чорнила, записували текст, який читець повільно читав вголос з оригінального манускрипту». Тобто тут ми побачимо свого роду таку вже промислову процедуру виготовлення, а не індивідуальну переписку тексту.

Вартість – важливе питання. «Особливо едикт імператора Діоклетіана, виданий у триста першому році нашої ери, про фіксовані ставки за роботу переписувача встановлював плату двадцять п’ять динаріїв за сто рядків письма першого ступеня якості та двадцять динаріїв за таку саму кількість рядків письма другої якості. В едикті не вказувалося у чому різниця між першим та другим ступенем якості, але, за підрахунками Харісона, виготовлення одного екземпляру Біблії, такої як Синайський кодекс, наприклад, тобто повного тексту Біблії повинно було обійтися у тридцять тисяч динаріїв. Це досить значна сума особливо якщо врахувати те, що робота некваліфікованої людини, співробітника, селянина у день обходилася в один динарій. Ви можете уявити, що вартість Біблії дорівнювала тридцяти тисячам робочих днів». Це досить значна сума.

Це й зрозуміло чому така висока ціна платилася за цю роботу, це була не найлегша праця. Дозвольте мені процитувати з наших заміток: «Необхідно розуміти, що сам процес переписування тексту робився вельми важким та втомливим внаслідок постійного напруження уваги, так і через те, що писець знаходився в одному й тому ж положенні. Сьогодні нам може здатися це дивним, проте у давнину людина, яка пише, не сиділа за столом. Маються як літературні, так і художні свідчення про те, що аж до раннього Середньовіччя писці, як правило, працювали стоячи та роблячи окремо невеликі замітки або сиділи на стільці чи лаві, а іноді на землі, тримаючи свиток або кодекс у себе на колінах. Саме собою розуміється, що це було менш зручно, ніж сидіти за письмовим столом, хоча останнє також досить втомлива справа, особливо якщо врахувати, що писцю доводилося працювати по шість годин протягом декількох місяців».

Щоб не бути голослівним, дозвольте мені навести приклад з заміток на полях: «В одному вірменському списку Євангелія колофон, який знаходився на полях, повідомляє про те (це слова переписувача), що за вікном бушує сильний снігопад, чорнила замерзли, руки писця оніміли і пальці не тримають перо. Не дивно, що найбільш часто у різного роду рукописах зустрічаються колофони з наступним порівнянням: як радіє мандрівник поверненню додому, так радіє писець, побачивши останній аркуш. А в кінці іншого рукопису є слова вигуку: кінець книги, слава Богу!».

Але потрібно відзначити, що така важка праця мала не тільки справедливу фінансову, матеріальну відплату, а також і духовну. Знову ж цитую з наших заміток: «Читаючи Священне Писання, писець досконало просвіщає свій розум, а переписуючи заповіді Господні, він передає їх далі багатьом людям. Що за блаженну справу, що за благодатне заняття проповідувати людям своїми руками, розв’язувати язика роботою перстів, приводити до спасіння смертних, боротися проти диявольських підступів  пером і чорнилами, бо кожне слово Господа, написане писцем, це разючий удар по сатані. І хоча писець сидить весь час в одному й тому ж місці, він подорожує по різних землях у міру просування його роботи».

Бажав також навести приклад одного з зауважень писців, які, закінчуючи книгу, часто супроводжували її якоюсь припискою, молитвою або побажанням. Ось одна з них. Довга молитва в кінці одного коптсько-арабського рукопису Євангелія містить наступні слова про читача: «Прости мене у духовній любові своїй і будь милостивий до того, хто писав. Перетвори його помилки у таїнства добра. Немає писця, який би не залишив цього світу, але написане його руками збережеться вічно. Не пиши нічого такого, чого б ти не бажав побачити після воскресіння. Нехай використає Господь Бог наш, Ісус Христос, цей святий рукопис до спасіння душі грішника, що писав його».

Отже, у цьому розділі ми познайомилися з вами з матеріалом, на якому писали переписувачі, з їхньою нелегкою працею, навіть вартістю манускрипту і з тією благословенною працею, виконавши який ми сьогодні з подякою можемо їм сказати «дякую» за ті манускрипти, за ті тексти, за ті рукописи, які зберегли для нас слово Боже. Сьогодні ми можемо користуватися Священним Писанням завдяки їхній нелегкій праці.

Нехай Господь благословить нас, щоб це слово було у нашій свідомості, у нашому серці, у нашому служінні для слави Божої як, можливо, ті переписувачі, життя яких служило до передачі слова Божого. Хай і кожен з нас буде подібний до того переписувача, людиною, якою своїм власним життям примножує Божу істину та передає Боже слово іншим. Нехай Господь благословить Вас у цьому! Амінь.