Конспект лекції 4.2

Доброго дня, дорогі друзі! Ми продовжуємо предмет нашого вивчення «Систематичне богослов’я». І сьогодні я бажав запропонувати Вашій увазі історію виникнення російськомовного перекладу та синодального зокрема.

Цікаво відзначити те, що першою Біблією, яка з’явилася на Русі, можна вважати лиш тисяча чотириста дев’яносто дев’ятий рік. Дозвольте мені процитувати з наших заміток: «Перша повна слов’янська Біблія на Русі з’явилася лиш у тисяча чотириста дев’яносто дев’ятому році. Видавцям не вдалося знайти слов’янські переклади багатьох старозавітних книг, так що довелося видавати їх заново. Перекладали з латинської Біблії, Вульгатти. Звернення до західної Біблії, тобто відхід від грецького тексту сімдесяти тлумачів та початкової основи слов’янських перекладів Старого Заповіту пояснюється відсутністю у співробітників архієпископа Геннадія достатнього знання грецької мови і відповідних списків, а також активною участю у виданні монаха-домініканця Веніаміна». Потрібно зробити застереження, що слов’янські переклади Біблії, окремих книг та деяких збірок існували, що у значній мірі вплинуло на поширення християнства у Київській Русі. Але у цілісному, повному виданні перша Біблія з’явилася не раніше, ніж тисяча чотириста дев’яносто дев’ятий рік. І при всьому тому, як ми бачимо, Старий Заповіт ґрунтувався на грецькому перекладі тексту, що вже від самого початку посилювало фактично близькість російськомовних розумінь тексту. Фактично єврейський оригінальний текст був свого часу перекладений грецькою, а з грецького тексту був зроблений переклад російською мовою. Тобто ось цей потрійний переклад не міг не ускладнити сприйняття та донесення біблійної істини. Робота перекладача здається досить простою: досить взяти оригінальний текст та доступним чином передати його іншою рідною мовою, тобто від початкової до іншої мови. Але у цьому процесі передачі залучено розуміння: задача перекладача осмислити текст, якщо бажаєте, інтерпретувати, і отриману думку передати рідною або іншою мовою. І ось якщо у цьому процесі ще з’являється третій переклад, який стоїть між грецькою та російською і тепер ще й старозавітний, то зрозуміло, що якість такого перекладу посилюється.

Наступне видання, про яке ми можемо казати – це перше видання слов’янської Біблії, так звана Острозька (тисяча п’ятсот вісімдесятий – тисяча п’ятсот вісімдесят перший). Зразком острозькому виданню послужив список, отриманий з Москви, Геннадіївської Біблії. Необхідно віддати належне видавцям, які встановили невідповідність придбаного ними рукопису грецькому тексту сімдесяти. Вжиті виправлення проте були вибірковими та вкрай непослідовними. Тобто наступне видання Острозької Біблії мало в основі Геннадіївську Біблію та разом з нею успадкувало власне ті проблеми, про які ми щойно казали. Спроби якось редагувати або виправити текст, як бачите, не мали значного успіху, оскільки були фрагментарними, вибірковими та такими, що не привели до значного поліпшення тексту.

Перша друкована Біблія (тисяча шістсот шістдесят третій рік). Свою назву вона так і отримала – першодрукована, хоча у церковних колах давно обговорювалося питання про необхідність провести ревізію слов’янської Біблії та узгодити її текст з грецьким. Видана Московська Біблія була як проста копія Острозької Біблії з деякими орфографічними виправленнями. Отже, першодрукована Біблія також не внесла значних поліпшень і фактично успадкувала все ті самі вищеперераховані проблеми.

І наступне видання Біблії російською, або слов’янською мовою, про яке можна казати – це Єлизаветинська Біблія, видана у тисяча сімсот п’ятдесят першому році. Кожна чергова комісія починала роботу заново. Спочатку намагалися засвоїти матеріал петровської справи, а часто цим і обмежувалося: на певному етапі були виявлені значні розходження тексту петровських справщиків з грецьким текстом. Видавці Єлизаветинської Біблії працювали над тими досягненнями, що були зроблені під час епохи Петра Першого, який вважав за потрібне уніфікувати слов’янські тексти та Біблію зокрема. Цей процес був початий, але зі смертю імператора все зійшло нанівець. І вже при Єлизаветі повторні спроби, як правило, починалися з того, що створювалася комісія, яка аналізувала напрацювання ще тих петровських справщиків, які зіставляли текст слов’янської Біблії з грецьким текстом. Знову ж таки потрібно казати, що звірка йшла, якщо казати за Старий Заповіт, не з оригінальними манускриптами єврейською, а з перекладом цих манускриптів грецькою, так званою Септуагінтою. І, як правило, робота комісії закінчувалася лише тим, що вона віддавала належне, проаналізувавши роботу попередньої комісії, і так кожна наступна комісія. Кожна з наступних комісій стикалася з однією проблемою: різночитання, які виникали у слов’янській Біблії, по відношенню до грецького тексту. Звичайно, поставало питання: яким чином можна усунути ці різночитання. Остаточно був прийнятий наступний принцип: редагування при розходженні грецьких джерел – перевагу надавали варіанту, який був присутнім у більшості грецьких текстів. Цікаво те, що зіставляючи або порівнюючи слов’янський текст з грецьким текстом, звіряльники дуже скоро виявили, що у самому грецькому тексті є різночитання. Ну і це природно! Пам’ятаєте наші попередні лекції, де ми казали про можливі різночитання, які виникали у силу людського фактору: чи то через неправильне зорове сприйняття, чи то через неправильне сприйняття на слух і далі. І ось тут, коли з’являлося кілька варіантів грецькою, звіряльники пішли не найкращим чином, віддаючи перевагу так званій більшості. Справа у тому, що від самого початку більша кількість копій не гарантує, що таке прочитання є правильним. Можливо, що ми можемо мати один текст, один манускрипт, який датується раннім періодом, і десять у противагу йому, які датуються ну, скажімо, середньовіччям. Зрозуміло, що один цей манускрипт, але більш ранній, має більше переваг, ніж десять, хай навіть десять, але більш пізніх. Хоча цей принцип не завжди діє і в кожному окремому випадку текстолог повинен приймати критично зважене рішення: який з текстів скоріше за все є оригінальним. Але звіряльники пішли досить простим механічним способом, зіставляючи кількість та віддаючи їй перевагу.

При цьому потрібно зауважити, що не тільки простий народ Російської імперії не мав доступу до Священного Писання, не тільки самі священики не вивчали та не були близькі до рідного перекладу, але навіть семінарії та академії, і часто духовні академії, не мали текстів Священного Писання. Дозвольте процитувати з наших заміток: «Загальнодоступною не була ані перша друкована Острозька Біблія, ані першодрукована Московська. Навіть довгоочікуване видання тисяча сімсот п’ятдесят першого року Єлизаветинської не змогло вирішити проблему чергової нестачі екземплярів Священного Писання. Їхній дефіцит відчувався навіть у системі духовної освіти. Так, церковний історик дев’ятнадцятого століття Знаменський відзначає, що замість слов’янської Біблії у семінаріях використовувалися більш доступні, хоча теж досить рідкі латинські Вульгатти. Користування нею було тим зручніше, що лекції (окупації, навчальні заняття) з богослов’я були латинською мовою. Слов’янська Біблія була великою рідкістю, майже недоступною для приватних осіб та духовенства, надто дорогою для семінарської бібліотеки навіть після видання її у тисяча сімсот п’ятдесят першому році. Недивно, що видання Священного Писання зовсім не було доступним у семінаріях, не тільки у семінаріях, але навіть і в академіях».

І ось тут подяка Богу – ця ситуація була виправлена появою біблійного товариства. Потрібно трохи сказати взагалі про історію біблійного товариства. Перше біблійне товариство було створено у Великій Британії у тисяча вісімсот четвертому році – Британське іноземне біблійне товариство. Головною метою товариство ставило здійснення перекладу Біблії на мови народів, до яких звернена християнська місія, їхнє видання та поширення за доступною ціною.Виникнувши у протестантському середовищі, товариство тим не менше з самого початку розглядало власну діяльність набагато ширше як загальнохристиянську та активно пропагувала свої ідеї. Отже, виникнення Британського товариства призвело до виникнення Російського біблійного товариства за царя Олександра Першого.

Днем заснування біблійного товариства у Росії можна вважати шосте грудня тисяча вісімсот дванадцятого року. У цей день імператор Олександр затвердив доповідь князя Голіцина про доцільність відкриття у столиці імперії біблійного товариства. Правила товариства визначалися наступною його задачею: сприяння до проведення у Росії у більше використання Біблій без жодних на це приміток та пояснень; мешканцям російської держави доставляти Біблії на різних мовах за найпомірніші ціни, а бідним – без будь-якої плати; доводити Біблію до рук азіатських у Росії народів з магометан та язичників, що перебувають кожен рівномірно його мовою. Потрібно казати, що Олександр Перший відіграв в історії Російського біблійного товариства важливу роль. Він сам, можливо, навіть був народженою згори людиною. У всякому разі ми знаємо, що він регулярно, кожного дня, читав Біблію французькою мовою та сприяв поширенню Біблії російською, слов’янською й іншими мовами по всій імперії. Вступ імператора у Російське біблійне товариство забезпечило успіх і вже дуже скоро безліч Біблій різними мовами були поширені по всій імперії.

Але при цьому не дивлячись на те, що Біблія поширювалася іншими мовами по всій імперії, як такого російського на той час сучасного перекладу не було. Знову ж хотів процитувати з наших заміток: «У тисяча вісімсот дев’ятнадцятому році було видане четвероєвангеліє. У повному обсязі Новий Заповіт вийшов у тисяча вісімсот двадцять першому році. Текст розташовувався у двох паралельних колонках: ліворуч – слов’янський, а праворуч – російський». Як бачите, у цьому випадку видання чотирьох Євангелій супроводжувалося слов’янською традиційно вже прийнятою мовою богослужбового, літургічного та загальноцерковного використання. Після затвердження государем доповіді пастора Петерсена комітету біблійного товариства про доцільність з причин фінансової економії та зручності у користуванні видавати російський переклад окремо послідувала перша публікація Нового Заповіту без слов’янського тексту. Всього у рамках проекту Російського біблійного товариства було здійснено двадцять два різних видання Нового Заповіту загальним тиражем сто тисяч. Зрозуміло, що для величезної імперії це не було достатньою кількістю, але тим не менше це був величезний внесок у розвиток та поширення християнства у Російській імперії.

Але, на жаль, дуже скоро виникло протистояння перекладу Біблії тією, тоді сучасною, мовою, і Російському товариству, Російському біблійному товариству дуже скоро ставили палки в колеса, аргументуючи це іноді наступним чином. Бажав би процитувати: «Про біблійне товариство кажуть, що воно засноване для того, щоб вести реформацію. Що ви не скажете у спростування, вам нададуть у доказ список з якогось англійського або німецького, або французького аркушу будь-якого письменника, який каже, що найнадійніший спосіб поширити реформацію є роздача Біблії». Цікаво те, що у цьому випадку фактично ті, хто протистояв або протидіяв поширенню сучасного перекладу у Російській імперії пояснювали це тим, що як скоро звичайний народ зможе читати Біблію зрозумілою та доступною йому мовою, так скоро прийде реформація. Так ось, щоб реформація не прийшла, що потрібно було зробити? Не дозволити людям просто читати Біблію! Як бачите, це така антихристиянська, антибіблійна позиція призвела у свій час до того, що в кінцевому результаті Російське біблійне товариство було закрите. Князь Голіцин повинен був піти у відставку в силу різних інтриг, і у результаті зміни керівництва біблійне товариство було закрите. А навіть ті екземпляри, які були підготовлені до друку, були знищені.

На цьому на довгий час робота над перекладом Біблії зрозумілою, доступною для російськомовних у Російській імперії була неможливою. Хоча й існували різні спроби, як, наприклад, переклад протоієрея Герасима Петровича Павського, але це були спроби, які ні до чого не призвели. Також як і інший переклад, наприклад, Глухарьова. Потрібно відзначити наступне: «Особливі звинувачення, висунуті Павському, ґрунтувалися на його коротких коментарях та на нетрадиційній компоновці тексту, що спиралися на висновки сучасних йому знань західної біблістики». Тобто робота Павського була зупинена тим, що у його перекладах, в основному Старого Заповіту, були коментарі і ці коментарі вважалися єретичними та крамольними. Його компоновка тексту, тобто впорядкованість тексту, також вважалася неправильною. У провину поставили відхід від церковної традиції в розумінні основних пророцтв Старого Заповіту, спотворення основних християнських істин, посягання на церковні традиції та підвалини. Ті всі копії, які були зроблені Павським, були послідовно розшукані, знищені і один екземпляр був відданий на архівне зберігання в якості свого роду звинувачення.

Спроби Глухарьова достукатися до синоду, вищий на той час у Російській імперії духовний орган, який повинен був перейняти від Російського біблійного товариства книгодрукування та видання Біблій, Євангелій, так нічим і не увінчалися. Синод став свого роду таким реакційним органом, що пригнічує, який за весь час свого існування не міг похвалитися виданням Біблій або Євангелій рідною доступною російською мовою та й слов’янською теж. Виглядало так, що цьому вищому керівному органу, який наглядав за питаннями духовності, чомусь було невигідно друкувати та видавати, поширювати слово Боже доступною та зрозумілою російською мовою. Також бажав процитувати з наших заміток: «Переклад архієпископа Макарія неможна визнати завершеним. Його листи та свідчення його співробітників показують, що переклад постійно редагувався. Його мрією було закінчити свою перекладацьку епоху у святій землі, де він мав намір облаштуватися у печері блаженного Ієроніма (саме йому приписують переклад Вульгатти), де у самоті протягом трьох років він здійснив би цей переклад. Прохання у священний синод про дозвіл на поїздку, подану в кінці тисяча вісімсот сорок другого року, було задоволено тільки у тисяча вісімсот сорок сьомому році, тобто фактично п’ять років потому. Буквально напередодні, коли вже все було готове до від’їзду, він занедужав».

Отже, ця така свого роду сумна історія існування російськомовної Біблії у Російській імперії все-таки мала світло у кінці тунелю і закінчилася тим, що була видана все-таки синодальна Біблія. Тут, на слайді, Ви бачите копію, датовану тисяча дев’ятсот сьомим роком, яка є у моїй бібліотеці; це майже понад сто років видання одного з випусків синодального перекладу.

Видання ж Біблії вже у післяімперський період, під час СРСР, здійснилося лиш у тисяча дев’ятсот двадцять шостому році під керівництвом Івана Степановича Проханова, організатора євангельського християнського руху у Росії, була видана Біблія (канонічна, синодальна Біблія). Це було першим виданням Біблії після реформи російської мови у тисяча дев’ятсот вісімнадцятому році. Після цього Біблія у Радянському союзі видавалася обмеженим тиражем під суворим контролем державних органів. У радянський період Біблії та Євангелія в основному ввозилися в СРСР нелегально християнами та віруючими з-за кордону.

Ми вдячні Богу, що сьогодні ми можемо відкрито та безперешкодно читати слово Боже зрозумілою, доступною для нас мовою. А, як бачите, це слово сильне змінювати наші серця, змінювати наш розум, просвічувати нашу свідомість. Нехай Господь благословить нас у цьому! Амінь.