Конспект лекції 10.1

Доброго дня, дорогі друзі! Ми продовжуємо предмет нашого вивчення «Систематичне богослов’я». І сьогодні вашій увазі я бажав би представити нове віяння у теології, так зване відкрите богослов’я, або опентеїзм.

Що це таке? Відкрита теологія стверджує, що деякі речі відбуваються всупереч Божим намірам, і що Він ризикнув, створивши світ, в якому не знає та не контролює всього.

Також відкриті теологи ставлять любов Бога вище всіх інших Його якостей, заперечують незмінність та невразливість Бога, ставлять під сумнів досконалий контроль Бога над земними справами, а також сумніваються у Божому абсолютному знанні майбутнього. Можливо, дана богословська позиція була продиктована тим, що є бажання або намір вирішити проблему зла. Якщо Бог всемогутній і Він все контролює, то чому ж тоді не може зупинити зло. Але якщо Бог не всемогутній і Він відкритий та не є ані причиною, ані джерелом зла, і Він бореться Сам зі злом, тоді стає зрозумілою причина всіх наших проблем та страждань.

І дозвольте процитувати з наших заміток: «Відкрита теологія має також назву богослов’я відкритості, раціональна теологія, богослов’я вільної волі, просте передбачення та презентизм. Вона також представляє те, що дехто описав як «ризикований» погляд. Бог встановив всесвіт так, що «деякі речі відбуваються всупереч Божим намірам та можуть виявитися зовсім не такими як бажає Бог. Отже, Бог ризикує, створюючи такого роду світ»».

Також згідно відкритій теології, якщо Бог все передвизначив, то немає реальної взаємодії між Богом та людиною. І навіть якщо Бог лиш знає все наперед, як кажуть армініани, немає реальної взаємодії між Богом та людиною. Бо якщо, як вчать і кальвіністи, і армініани, Бог знає все від вічності, то ці події повинні мати місце. Іншими словами, відкриті теологи уявляють Бога як невсемогутнього, Бога, Який відкрив Себе до вразливості, створивши цей світ. І Він помістив Себе в історію та час, оточив Себе обставинами та не знає майбутнього. Бог не може гарантувати майбутнє, Бог не може все до кінця контролювати. Бог зробив це для того, щоб мати взаємини з людиною. Тобто фактично Бог помістив Себе у час, значить Він, як і ми, переживає кожну хвилину разом з нами. Бог не знає абсолютно, що може відбутися у наступну хвилину. Бог забажав встановити взаємини з нами та відкритий до особистих взаємин, тому кожна людина, маючи вільну волю, може уявити мільйони й мільйони варіантів своєї поведінки. І Бог не знає яким буде Ваш наступний вчинок, яким чином Ви будете себе вести. У цьому випадку Він відкритий. Дозвольте мені навести приклад. Як вчать відкриті теологи, що якщо Бог знає, що людина, яка дивиться ці лекції, наступного тижня буде збита машиною, тобто Бог або передбачив, або передвизначив цьому статися, то Він не має жодних особистих взаємин з Вами. Богу немає сенсу втручатися у Ваші обставини, тому що або так вже передвизначено, або передбачено Богом, і Він не має жодних особистих взаємин з Вами. Але відкриті теологи вчать, що Бог як раз має особисті взаємини з Вами. І ось, не знаючи що з Вами станеться наступного тижня, але, взаємодіючи з Вашою волею, Бог втручається. До цього додається зло, яке притаманне світу, і Бог разом з Вами бореться з цим злом. Тут додається Ваша воля, воля ангелів, на противагу занепалим ангелам та їхній волі. І ось у цій боротьбі Бог, можливо, виграє, і є багато обставин, які залежать від Вас, від Вашої участі, Вашої молитви, Ваших постів, Вашого служіння, Ваших слів, де Бог очікує, що Ви будете інтерактивно з Ним взаємодіяти. І, таким чином, ми всі разом зможемо здобути перемогу над силами зла.

Дозвольте процитувати, наприклад, Джона Сандерса. У його книзі «Відкритість Бога» він пише наступне: «Звідки прийшло це «богословськи правильне» [класичне] уявлення Бога? Відповідь частково знайдена у використанні християнськими мислителями певних філософських грецьких ідей. Грецька думка відіграла значну роль у розвитку традиційного вчення про Бога». Тобто Сандерс, як відкритий теолог, звинувачує класичних богословів, які кажуть про те, що Бог поза часом, що Бог незмінний, що Бог непідвладний почуттям. Скоріше було навіяно грецькою філософією або уявленням про Бога. Це ті поняття, які суперечать Біблії. Тоді як відкриті теологи кажуть про те, що Бог любить, співчуває, щиро дивується тому, що відбувається, і Він дійсно не знає та бажає знати, бо пізнає разом з нами.

Ну, дозвольте трохи заперечити та навести наступне спростування: «Цей аргумент нічого не означає, відповідають класичні богослови, у світлі того факту, що богослов’я відкритості саме піддалося впливу філософії, а точніше процесуальній філософії та богослов’я». Це інша богословська система, яка підпорядкувала або, краще сказати, якою користуються відкриті теологи. Тобто, звинувачуючи класичне богослов’я як богослов’я, яке залежить від грецької філософії, насправді так само справедливо буде звучати як докір до богословів, які самі користуються іншою філософською системою.

Також потрібно відзначити наступне, що богослови відкритості доводять, що ми повинні сприймати ці вислови емоцій Бога як істинні та буквальні, а не як образний опис, антропопатію. Бог дійсно засмучується, шкодує та злиться. Грегорі Бойд пише: «Слова про Бога, «що змінює Своє рішення», «що жалкує» і так далі, варто сприймати не менш буквально, ніж слова про Бога «думаючого», «люблячого» або «діючого справедливо»». Отже, друзі, як бачите, відкриті теологи кажуть про те, що Бог став частиною нашої історії. Він помістив Себе у наш час, у наші обставини; Бог не володіє всезнанням і Він не всемогутній; Він проживає час разом з нами та не знає, що може статися у наступну хвилину. Вони наводять кілька прикладів доказу того.

Книга Буття третій розділ дев’ятий вірш: «І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: Де ти?». У цьому випадку ми розуміємо, що Бог звертається до Адама, знаючи де він, розуміючи, що сталося з ним. І від самого початку, коли Бог лиш створював цей світ, якщо ще до створення світу Він присвятив нас до спасіння, значить ще до створення світу Бог визначив гріхопадіння. Але у цьому випадку відкриті теологи кажуть: «Ні-ні, ні в якому разі! Бог не визначав ніякого гріхопадіння». І Бог щиро дивується, не знайшовши Адама в Едемському саду, Він щиро питає, розшукуючи його «Де ти?». Вони не вчать, що це образна мова, що описує Бога, але стверджують, що це дійсно незнання Бога. Бог у подиві від того, що відбувається. Бог ніколи не прогнозував гріхопадіння і ось тепер Він повинен щось робити з цим, Він, якщо бажаєте, у розгубленості. Йому потрібно тепер щось вжити, щоб виправити ситуацію.

Інший уривок з Буття шостий розділ шостий вірш. Дозвольте прочитати цей уривок, Буття шість: шість: «І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм». У цьому випадку якщо класичні богослови описують «пожалкував», «жалкував» як антропоморфізм, тобто використання людських термінів для опису Бога. Інакше як можна пояснити глибокі почуття та переживання, які відчував Бог. Це мова, якою ми описуємо Бога. Як пам’ятаєте, у попередніх лекціях ми читали Псалом дев’яностий, де говорилося про крила, пір’я, якими Бог укрив, захистив, але розуміємо, що у Нього немає ані пір’я, ані крил. Точно так ми знаємо, що Бог не має людського тіла подібно до нас, хоча читаємо, що Він ходив в Едемському саду під час прохолоди дня. Але відкриті богослови кажуть, що насправді це не так, і якщо Бог розкаявся, то Він дійсно розкаявся. І це не просто мова, яка передає ті глибокі почуття, що відчуває Бог, але щире співчуття типу: «Так, не потрібно було робити людину. Я неправильно зробив, що створив людей!». «І засмутився Він у серці Своїм» – це як зроблене розкаяння, глибоке розкаяння.

І інший уривок у Буття вісімнадцятий розділ з двадцятого по двадцять перший вірші. Буття вісімнадцять: двадцять – двадцять один: «І промовив Господь: Через те, що крик Содому й Гомори великий, і що гріх їхній став дуже тяжкий, зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, тоді їм загибіль, а як ні то побачу». Тобто, як бачите, Бог не знає і Він відправляється для того, щоб дізнатися; Бог не володіє всією повнотою знання. І тут, якщо у цьому випадку класичні богослови знов таки кажуть про антропоморфізм, використання мови людей для опису Бога, то відкриті богослови кажуть, що Бог насправді не знає, Він у незнанні, що відбувається у Содомі й Гоморі, чому стільки крику до Нього. Ось Він приходить туди для того, щоб дізнатися що ж там насправді.

Інший уривок – це відома історія з книги Буття двадцять другий розділ дванадцятий вірш. Тут ми читаємо про те, коли Авраам готовий був принести свого сина Ісаака у жертву. Двадцять два: дванадцять: «І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого». «бо тепер Я довідався» – тобто відкриті богослови кажуть, що до цього Бог не знав; і ось коли Авраам пройшов всі випробування, тоді лиш Бог довідався. Тобто у цьому випадку опис Бога відкриті богослови вимагають інтерпретувати буквально, а не антропоморфічно, як приписувані Богу людські якості.

Дозвольте мені ще раз процитувати Грегорі Бойда, прибічника відкритого богослов’я. Ось що він каже: «У Буття двадцять два: дванадцять вірш ясно каже, що саме через те, що Авраам зробив те, що він зробив, тепер Господь знав, що вірний співучасник заповіту. Вірш не мав би ясного значення, якщо б Бог був впевнений, що Авраам буде боятися Його до того як він приніс у жертву свого власного сина». Отже, ми бачимо Бога, Який разом з нами співпереживає, Який напружується, спостерігаючи всю цю ситуацію на горі в очікуванні що ж буде, як відбудуться події. Тобто це Бог люблячий, що співпереживає, що бере участь, не знає фіналу та невпевнений чим же все це закінчиться.

Також наводиться у підтвердження наступний уривок з першої книги Хроніки двадцять восьмий розділ дев’ятий вірш: «бо Господь вивідує всі серця та знає всякий витвір думок». Яким чином можна з’єднати ці два уривки? Якщо Бог «вивідує всі серця та знає всякий витвір думок», то чи знав Бог що було на серці у Авраама, чи ні? Можливо, Бог просто випробовував серце Авраама. Інакше як можна пояснити цей уривок?

По-друге, друзі, Бог вже мав впевненість у вірі Авраама. Перед цим Бог встановив та затвердив заповіт з ним (подивіться раніше, до двадцять другого розділу книги Буття: дванадцятий розділ з першого по третій вірш, де Бог вже укладає з ним заповіт). У Буття вісімнадцять: дев’ятнадцять Бог свідчить про Свою впевненість у Авраамі та каже: «Бо вибрав Я його, щоб він наказав синам своїм і домові своєму по собі. І будуть вони дотримуватися дороги Господньої, щоб чинити справедливість та право, а то для того, щоб Господь здійснив на Авраамові, що сказав був про нього». Тобто, як бачимо, що Бог – це Бог, Який знає все, Бог, Який знає рух наших сердець, та, як ми прочитали, «знає всякий витвір думок». Бог випробовує наші серця, і у цьому випадку те, що відбувалося на горі Морія, було потрібно не Богу, щоб впевнитися у справжності віри, у відданості Авраама та його готовності до участі у заповіті. Бог знав це й так, і заздалегідь оголосив Авраама вірним та уклав з ним заповіт. Але ці події потрібні були самому Аврааму, як, власне, і нам, а не Богу, Який начебто не знає майбутнього.

Також бажав би процитувати з наших заміток: «Класичні богослови вчать, що Бог незмінний та без почуттів. Незмінність означає, що Бог не змінюється у Своїй сутності, атрибутах, свідомості та волі. Згідно відкритим теологам незмінність – це не біблійна (як вони вважають) доктрина, але та, що прийшла з грецької філософії. Замість незмінності Бог є «вічно діюче явище, і явище динамічне та відкрите… І завжди є місце для збільшення». Збільшення повинно мати на увазі якийсь зріст або розвиток Бога. Давайте подивимося цей виклик. Чи дійсно це небіблійне, як кажуть відкриті богослови, вчення?

Безпристрасність Бога – так у класичному богослов’ї називається (я думаю як краще це було б сказати) Божа незмінність у Його характері та почуттях. Безпристрасність лексично визначається як несхильність до страждання, тобто Бог не страждає. Друге Лондонське баптистське сповідування віри дає наступне за Вестмінстерським сповідуванням та ранніми богословами твердження, що Бог – це найбільш чистий дух, невидимий без тіла та особистих здібностей або пристрастей. Деякі класичні богослови сперечаються, що заявивши, що Бог безпристрасний, означає, що Бог нездатен страждати або засмучуватися. У цьому плані Бог не має почуттів. Відкриті теологи доводять, що доктрина безпристрасності Бога взята скоріше з грецької філософії, ніж з Біблії.

Що ж насправді означає безпристрасність Бога? Без занурення у деталі у цьому дослідженні відкритої теології справедливо сказати, що грецькі філософи мали більш екстремальну доктрину про безпристрасність, ніж має багато хто з класичних богословів. Джеральд Брей показав, що, наприклад, Іоанн Дамаскін розумів безпристрасність у значенні, що Бог не може бути атакований або підвладний зовнішнім силам. Це відрізняється від того, що Бог співчуває нам у немочах наших. Деякі сучасні класичні богослови по суті відкинули крайнє вчення про безпристрасність. Наприклад, Джон Файнберг пише: «У світлі тонкого розуміння божественної незмінності потрібно відкинути божественну безпристрасність». Тобто безпристрасність не має на увазі подій без участі Бога, але, як, скоріше, ми прочитали, Іоанн Дамаскін визначає, що це нездатність Бога бути підвладним зовнішньому впливу. Це буде, скоріше, правильним визначенням.

Дозвольте процитувати Реймонда: «Ми насправді, проте, стверджуємо, що творіння не може заподіяти Йому страждання, болю або інше лихо без Його волі. У цьому плані Бог безпристрасний». Якщо ми кажемо про страждання Ісуса Христа, то ці страждання були справжніми та природними. Бог страждав і страждав реально, і ці страждання зображені на хресті та передані нам у Євангеліях. Але, як тут сказав Реймонд, «Ми насправді, проте, стверджуємо, що творіння не може заподіяти Йому страждання, болю або інше лихо (зверніть увагу) без Його волі». У цьому випадку Бог страждав добровільно.

Також бажаю навести цитату іншого відомого коментатора Біблії Карсона: «Якщо Бог любить, то це тому, що Він обрав любити, якщо Він страждає, то це тому, що Він обрав страждати. Бог безпристрасний у тому сенсі, що Він не відчуває ту «пристрасть» або емоції, які роблять Його вразливим ззовні, над якими Він не має контролю або які Він не передбачив». 

Іншими словами, потрібно мати правильне визначення та правильне

розуміння Божої безпристрасності, або непідвладності пристрастям.

Ось що пише Сандерс: «Коли двомісячна дитина страждає від невиліковного раку кістки, це має на увазі страждання та смерть, це безглузде зло. Голокост – це недоцільне зло. Аварія, через яку загинув мій брат, була трагедією. У Бога немає особливих цілей для цих подій». Як бачимо та як раніше я вже сказав, саме проблема зла продиктувала, скоріше за все, промотивувала цю позицію відкритості Бога, де, намагаючись, можливо, виправдати Бога, відкриті теологи кажуть про те, що Бог непричетний до зла, не є причиною зла, але так само як і ми переживає. Він так само дивується трагедії брата Сандерса, що розбився. Він так само співпереживає та співчуває нам, але ні в якому разі не є причиною зла. Бог недостатньо контролював ситуацію, щоб запобігти цьому злу.

Цікаво те, що відкрита теологія, коли розвивається, то стосується також й інших доктрин. У хамартіології, вченні про гріх, деякі відкриті теологи вчать, що Бог не очікував, що Адам і Єва згрішать в Едемському саду. Тобто це було так: Ой! А як же тепер?

Це стосується також і ангелології, де занепалі ангелі так само як і гріхопадіння Адама і Єви не очікувано для Бога стали Його врагами. Дозвольте процитувати з наших заміток: «Божественна доброта неповністю контролює або ні в якому разі не бажає зла; скоріше добро та зло борються одне з одним. Бог повинен співпрацювати та боротися проти інших створінь». Тобто у цьому випадку ангели – це вже більше, ніж службові духи, це свого роду партнери, мої та Ваші, разом з якими ми складаємо одну армію Бога, яка бореться з силами зла. Ми сподіваємося, що переможемо, але не все так просто! Бог не все контролює, не всесильний, тому нам немає приводу розслаблятися, потрібно боротися з цими силами зла.

Також це спотворює й христологію. Читаємо з заміток: «Навіть різанина у Віфлеємі не була Божою волею (пишуть відкриті теологи) і не була заздалегідь запланована Богом. Навпаки це відкриває, що Божа воля у всій повноті не може бути здійснена у всіх ситуаціях». «це відкриває, що Божа воля у всій повноті не може бути здійснена», – тобто тоді ми можемо припустити, що цілком можливо, що у тому Віфлеємі при народженні Христа разом з іншими вбитими немовлятами міг бути вбитий і Він, адже Бог не все контролює.

Наступна цитата, яку можна віднести до сотеріології, вчення про спасіння – це: «У Гефсиманському саду, коли Ісус молився: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене…», – у Євангелії від Матвія двадцять шість: тридцять дев’ять, хреста можна було уникнути. Сандерс стверджує: «Ісус бореться з волею Божою, тому що Він не вірить, що все повинно відбуватися згідно визначеного плану». Тобто у цьому випадку те, що класичні богослови кажуть про боріння Ісуса Христа у Гефсиманському саду як прояв немочі Його людської природи, Сандерс приписує божественній природі Христа, де фактично Він, бачачи ситуацію, просить «нехай так не буде, нехай буде якось по-іншому». І це молитва, а не просто де Христос виливає Свої почуття та скорботу Своєї душі, зважаючи на майбутні страждання, але Він сподівається, що Батько зможе щось змінити, і ситуація все-таки піде іншим способом.

Висновок, до якого ми можемо прийти. Тут я бажав би процитувати Кенедей: «Вона небезпечна не тільки тому (ця система відкритого богослов’я), що Сандерс вигадує Бога, Який має схожість з людиною, але також і тому що він будує свій доказ на неправді, неправильному тлумаченні, упередженому і вибірковому використанні біблійних текстів, зневажливих висловах та історичній винахідливості. Все призначене для того, щоб викликати відразу по відношенню до Бога, Якому християни поклоняються від початку». Я думаю, можливо, це різка, але в достатній мірі справедлива оцінка, яка дається відкритому богослов’ю.

У деякій мірі відкрите богослов’я так чи інакше проявляється, і нам потрібно бути дуже уважними, щоб не дозволити сатані обдурити нас та спотворити справжній портрет Бога. Нехай Господь благословить нас у цьому! А я вдячний Вам за Вашу увагу.